fbpx

Галю, – почав непросту розмову чоловік, – Ти ж бачиш, яка ситуація. Ну не можу я вже тут, ніхто б не витримав такого відношення. У тебе половина у батьківському домі. Давай будемо щось думати.

— Галю, – почав непросту розмову чоловік, – Ти ж бачиш, яка ситуація. ну не можу я вже тут, ніхто б не витримав такого відношення. У тебе половина у батьківському домі. Давай будемо щось думати.

Найперші мої дитячі спогади – велика будова. Батьки будували наш дім відколи я себе пам’ятаю. Розпочали у дев’яностих і будували більше десяти років. Для того, аби вистачало коштів, вони їздили на заробітки. Будинок у нас великий і просторий. Має два поверхи три санвузли. Батьки спеціально його таким робили, аби згодом ми з сестрою могли тут жити з сім’ями.

Я ж осіла далеко від дому – на Миколаївщині. Познайомилась в інституті зі своїм чоловіком, вийшла заміж і переїхала у його рідне містечко. там ми б і вік звікували, якби не сусідня держава.

Уже майже рік, як ми живемо разом із чоловіком у моїх батьків. Все так, як мріяли тато і мама: дві доньки разом із сім’ями у нашому великому і просторому домі. Все так, але ніхто не врахував характеру мого тата.

Справа в тому, що мій чоловік виріс у сім’ї не повній. Його виховувала мама і бабуся, тому йому чоловіча робота не знайома. Оскільки усе життя він у квартирі прожив, то й від сільскої роботи він дуже далекий. Він не замінить розетку, не розбире мотоблок, не відремонтує дах. Він фрілансер і заробляє сидячи перед монітором.

А тато мій цього не розуміє. Він з усіх своїх сил намагається мого чоловіка залучити до сільскої роботи. Йому потрібно, аби мій Максим дров із лісу привіз, від кабана вичистив, чи автоклав поставив. Максим пробує і старається, але якщо він ту пилку зроду в руках не тримав, о що в нього вийде? А тато незабоволений.

Мені мого Максима вже шкода. Тато й справді перегинає палицю.

І ось мій чоловік заговорив про наше майбутнє. Він добре знає, що батьківський дім оформлено від самого початку навпіл на мене і сестру. Так, от. Максим мій пропонує нам придбати квартиру продавши свою частку у домі батків.

— Зрозумій. Нам додому вороття немає. Тут мусимо осідати. З такими цінами, бігати нам до сивини по орендованим квартирам. Рішення є і воно очевидне. Це твоя власнісь, так чому б нею не скористатись.

Я якщо чесно дуже розгублена. Бачу, що так жити далі неможна і розумію, що ми з двома дітьми навряд коли на своє житло назбираємо.

Що ж робити? пристати на пропозицію чоловіка?

17,12,2022

Головна картинка ілюстративна колаж.

You cannot copy content of this page