fbpx

— Галю, знайди ще одну роботу. – під час чергового візиту заявляє свекруха, – Бачиш, грошей зовсім немає. У чоловіка твого он вже черевики продірявилися, ходить в зношених, ну як тобі не соромно?

У мене є чоловік, в офіційному шлюбі ми вже десять років. Маємо одну дитинку, синочка звуть Степан. Йому п’ятнадцять років. Чоловік за паспортом Олександр, але близькі всі називають його Сашком. А я Галина, в цьому році мені виповнюється сорок років.

Працюю продавчинею в місцевому магазині продуктів, з графіком два на два. Зарплата зовсім невелика по нашій області, всього п’ять тисяч гривень. У чоловіка і без того було менше, він працював охоронцем на заводі, поки його не звільнили за часті запізнення.

А почалося все з того, що у чоловіка дуже великі амбіції, Завжди були. Працювати багато не любить, а гроші поважає, тому що любить жити красиво, як то кажуть «на широку ногу», ні в чому собі не відмовляючи.

Частенько купує собі різної смаколики, нерідко вибирається з друзями на шашлики, в ліс. І постійно оплачує всі ці бенкети сам.

Я так від цього втомилася, що просто сил немає. Раніше ще було терпимо, тому що такі-сякі гроші в будинок, він приносив.

А зараз, через півроку після його звільнення, грошей взагалі немає. А амбіцій і запитів через край. Тепер звертається постійно до мене, з простягнутою рукою і словами:

— Дай грошей, все поверну.

Це при тому, що він не зловживає, здоров’ям пашить і в принципі міг би відразу знайти роботу, за будь-які гроші, але не хоче – сидить собі вдома і все тут.

Найсумніше, що моя 70-річна свекруха, як справжня матір, на його боці. Все переймається за свого сина і примовляє:

— Сашенька просто відпочиває. Скільки ж можна працювати і все без подяки і перепочинку. Нічого, нічого. Хліб у домі є! Жалітись немає на що.

А останній раз, коли вона приходила до нас в гості, узагалі мене ошелешила:

— Галю, знайди ще одну роботу. Бачиш, грошей зовсім немає. У Саші вже черевики продірявилися, ходить в зношених, ну як тобі не соромно?

Мені після цих слів, нічого не залишалося, як просто заплакати. Кращі роки прожиті, розходитися з чоловіком треба, сама розумію, що далі буде тільки гірше. Але де ж сил на все це знайти. Та й чи потрібно…

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page