Не знаю чи вибрала б замість гордості материнство та милосердя. Таке не прощають, бо це просто в голові не вкладається і жодна нормальна людина з таким не стикалася.
А от Ганна стикнулася і з таким, що й уявити важко – рідна сестра полюбила її чоловіка.
Між Ганною та Марією була велика різниця у віці, тому фактично Гана Марію й бавила, і годувала, і пеленки міняла. Батьки були надто зайняті роботою та господаркою і фактично дітей бавили діти.
Ганна не сильно тим переймалася, бо навколо її подруги так само водили за собою молодших братів та сестер і всі гуртом бавилися, пасли корів та вчилися.
Проте, доля не дала Ганні ні краси, ні тонкого стану, як її сестрі, яка вже з юних літ росла красунею.
В ті роки було єдиним джерелом доходу – заробітки на буряках на сході України і туди й поїхала Ганна, вона вже й так засиділася в дівках, тому мати не бачила причини берегти її білу шкіру.
– Їдь, може, заробиш грошей та й чоловік який знайдеться.
Ганна поїхала. Чи боліли їй слова матері? Ніхто того не знає.
Але на буряках була не лише тяжка робота, але й любов, бо зустріла там Ганна Гришу і просто потонула в синіх очах.
– Ой, Ганно, бережися, – казали досвідчені заробітчанки, – Зведе тебе хлопець і приїдеш додому з подарунком.
Але Ганна нікого не слухала, а вірила Григорію та його синім очам. Хлопець обіцявся оженитися і приїхати до неї.
На тому вони й роз’їхалися.
Жила Ганна надією і листами від Григорія, в яких той обіцявся, що от-от приїде. На диво нам усім, він таки приїхав і почали разом жити з Ганниними батьками і будувати хату.
За той період Ганна встигла подарувати батькам онука Василька, але її молодша сестра Марія не дуже хотіла няньчити дитину, хоч і мала б за замовчуванням це робити.
– Мені екзамени здавати, а ти мені дитя плаксиве під ніс пхаєш!, – казала Марія.
Її підтримувала мати, яка вірила, що її дитину чекає краща доля, ніж Ганну.
Але Марія не так вчилася, як заглядала на Гришу, бо було на що.
Кажуть, що вона почала писати йому листи і якось чоловіки самі бачили на роботі, як у нього випало щось з кишені і то був лист від Марії.
Ганна переїхала в новобудову, а Марія принесла в подолку – такі новини сколихнули їхню родину.
Але далі виявилося, що дитина від Гриші.
Гул стояв на все село – як таке могла зробити сестра?
Скоро Гриші в селі не стало, а Марія нікуди не вступила, а бавила дитя, донечку з синіми оченятами. Проте, бавитися в кохання і отримувати його наслідки, то трохи різні речі і скоро Марії в селі не стало просто нестерпно жити.
Кажуть, що вона втекла кудись на південь з водіями фур, що обмінювали кавуни на картоплю, але ніхто її шукати не планував. Проте, дитина була дуже маленька і мати щодня ходила до Ганни аби та забрала малу до себе:
– Ганю, то ж сестричка твого Василька. Хіба дитина винна? Ти дивися, як воно плаче…
Жінка мала дуже добре серце і вирішила дитину не собі забрати, а віддати Гриші. Вона йому написала, що дитина лишилася сама і той має її забрати.
Гриша приїхав, але не забирати дитину, а проситися назад до Ганни. Що він вже там говорив, як просив – не знаю, але факт той, що лишився жити з нею і своїми дітьми.
Маріїна донька називала Ганну мамою, бо матір так ніколи й не верталася і нічого не писала додому.
Скажу так, що село погуділо і забуло, а вони собі прижилися і ніхто вже на них не звертав увагу.
Але я хочу звернути увагу на те, як Ганна прожила своє життя, вона якось так все спокійно та мудро, все дітям, навіть Маріїній дитині не казала кривого слова. А от якби гордість таки перемогла в її серці – як би склалося її життя?
