Вперше Оксана пішла від чоловіка після двох років одруження. Матвій був дуже хорошим, дуже, але зустрівся Андрій, та й все.

Вона тоді працювала офіціанткою в курортному містечку і не була обділена увагою. Проте, перстень на пальці був їй охороною і нагадуванням про обіцянку вічного кохання. Але те кохання десь ділося. А їй лиш двадцять два! А кохання вже нема. Вона втому в ногах відчуває дужче, ніж турботу чоловіка. І там офіціантка, і тут офіціантка. Крутиться біля свого Матвія, а він у відповідь, що «мама краще готує», «Знову сирники спалила, дивися трохи, що робиш, а не телефон пильнуй», «Хто там тобі виписує?».

Вона б радо звільнилася, але там такі чайові, що Матвій на своїй державній роботі і близько не приносить. Оксана ще й каже, що заробляє менше, бо тоді це б лиш додало йому приводів до ревнощів. А так і собі щось купить, і в хату якусь техніку чи красиві тарілки – в’є гніздечко.

А Андрій барменом у них працює – балакучий, усміхнений, компліментами сипе направо і наліво. Але все те не так настирливо, а якось з тактом, ніби відчуває, що треба підтримати, коли клієнт незадоволений чи власнику хвіст загорівся. Одним словом, душевна людина. І якось так вони і пожартують і на серйозні теми поговорять – на душі легко. А гляне Оксана на руку – донизу тягне, мов камінь. Все частіше і частіше вона думає, що зарано вийшла заміж, що дарма не зустріла Андрія раніше.

І одного разу таки дозволила собі забутися. Це було так солодко, як ніколи. Не стала обманювати Матвія і зібрала речі. Що то були за місяці з Андрієм – разом працюють, разом живуть, плани складають. Вона ще не розлучилася, бо нема часу для цих папірців. Здавалося, щастя не може бути більше, але Оксана дізналася, що при надії. Цілий тиждень ходила в передчутті його реакції, готувала сюрприз.

– Ти жартуєш? – зблід Андрій, – Ми ж все робили, як треба! Це не від мене!

– Я тобі клянуся – божилася Оксана.

Сюрприз, виявляється, приготував Андрій: він не планував ні одружуватися, ні дітей. Він хотів насолоджуватися життям, назбирати грошей на подорож світом. А не виносити брудні пелюшки і складати докупи дві зарплатні, щоб заплатити за їжу.

Вся в сльозах Оксана вернулася до Матвія і поклала всю себе аби загладити провину. Чоловік вибачив на словах. Проте кожен його погляд, слово, жест говорили про інше. Він міг собі дозволити в присутності її батьків жалітися на її погану їжу, на гармидер в домі. Але найбільше він нівелював її як маму, бо малюк часто плаче і нездужає. Проте, він няньчив малого, може, й краще за неї. Вважав, що дитина не винна, що у неї така мама.

Оксана дуже сподівалася, що з часом все забудеться. Погане ж має забуватися так само, як і хороше? Чому кохання між ними минуло і загуло, а це не минає?

Пройшло ще п’ять років. До всіх інших проблем додалася та, що Матвій почав її ігнорувати. Спочатку, вона над цим не замислювалася, бо дитина була маленька і вона була просто безсила, засинала за секунду. А потім зрозуміла, що він ще більше неуважний щодо неї, як в побуті.

Вона знову працювала. Бачила на собі погляди і розуміла, що досі красива жінка. Чому ж Матвій так її не цінує? Пробувала з ним про це поговорити, бо життя ще довге, а вона просто не витримує.

– Чого ти від мене хочеш? Мало тобі пригод? Знову на гульки потягнуло?

От і вся відповідь. Вона не шукала поради в рідних чи друзів, бо їхня реакція була прогнозована: ще чого захотіла! Піти від Матвія не може, бо у них сім’я, тому вона часто мріє, що забирає сина з садочка, сідає на автобус і іде далеко-далеко.

Автор Ксеня Ропота, спеціально для intermarium.news.

Фото ілюстративне.