Я ж вухам не вірила. Тільки вчора заливав мені, яка я красуня, як він хоче навіки залишитися зі мною в цьому місті, як я гарно готую, та й взагалі, чому він е зустрів мене двадцять років тому, бо не наробив би стільки дурниць…
Та я не скажу, що дуже вже наївна, просто мені тридцять десять, а на горизонті взагалі нікого. Живу з батьками, сестра недавно переїхала з дітьми і чоловіком, а тут ось на тобі – дитина буде.
Думала, що Денис забере мене до себе в місто і ми будемо там ростити нашу дитину.
І ось з милого і доброго ангела вилазить отаке і починає мені казати, що у нього шестеро дітей! І нікому він не помагає, бо живе в своє задоволення.
Я не знала, що робити, на свою зарплату я квартиру не зможу орендувати, навіть у нас. А далі як бути, коли й на роботу не буду ходити? Звідки мені взяти підтримку? На що дитину ростити?
Пішла я в лікарню, здала аналізи і вже чекала на результати, як тут голос до мене:
– Любо? Ти?
– Я Іра.
– Я Любу знала колись, от чисто ти.
– То, може, моя мама? Всі кажуть, що я на неї схожа.
І далі ми отак вияснили, що то моя далека родичка, двоюрідна бабуся, можна так сказати. і вона почала одразу мені всі свої клопоти й переказувати – здоров’я підважить, а глядіти її нікому.
– Слухайте, а якби я вас гляділа? Але я на дитину чекаю і чи не буде вам заважати?
– Діти то завжди щастя. Я колись пішла отак з таким папірчиком і більше дітей не мала. Кому я добре зробила?
І отак доля до мене навернула цю людину, а я їй віддячила своїм піклуванням та допомогою.
Коли Данилкові було два роки, то вже я віддала його в ясла, а сама працювала, щоб не сидіти на шиї в бабусі Юлі. Інколи мама приходить, каже, що у нас відпочиває, бо там вічно галас.
Думаю, що як бабусі не стане, то мама захоче жити зі мною, але я не проти, бо мені потрібна допомога з сином. Бабуся Юля вже уклала зі мною договір довічного утримання, тому тут я спокійна, що ми одна одну не підведемо. А маму мені шкода, вона теж уже хоче спокою, але що поробиш, коли така ситуація, що маємо кожен миритися з тим, що є та просити Бога аби не було гірше.
Дениса я якось бачила на вулиці. Але перейшла на інший бік, бо таким людям не треба давати шансу вдруге себе обманути. Він щось гукав, щоб я почекала, бо у нього серйозна розмова. Аякже, шукай ще одну для восьмої дитини.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
