fbpx
Історії з життя
Город і двір заросли бур’яном. До вищерблених сходів вела натоптана серед бур’яну стежка. Весь будинок повело і перекосило, йому потрібен був капітальний ремонт. На обшарпаних рамах здулася і облупилися останні рештки фарби, де-не-де підтікав дах. Та й усередині будинок був гнітючим. Буквально все стало непридатним до життя

Засмучена Віра натиснула кнопку відбою, кілька хвилин бездумно дивилася на екран телефону, потім притиснула долоні до скронь і заплющила очі. Що далі робити вона не знала. Та й чому це має бути її проблемою? Ну а чиєю ще, акуратно подала голос інша Віра. Та, яка знала, що потрібно зробити. Вихід був. Їх було навіть два. Тільки один з них не влаштовував саму Віру, а інший не влаштовував дядька Пашу, її вітчима.

Свого рідного батька Віра пам’ятає дуже погано. Пізніше вона дізналася від матері, що він заливав за комір і не працював. У пам’яті спливають рідкісні невиразні картинки, в яких її мама молода, красива жінка, завжди або плаче або напружена до краю. Коли Вірі було років сім, а старшому братові Максимові дванадцять, батько пішов із дому. Не взяв із собою нічого, просто зник.

А за два роки мама зустріла іншого чоловіка і він став жити разом з ними. Віра пам’ятає його, незнайомця, з темними вусами та в широких штанях із товстої тканини. Спочатку вони з братом ставилися до цієї людини дуже обережно, навіть вороже, воно і зрозуміло чому. Однак, як виявилося потім, дядько Паша не був поганою людиною.

Між ним і мамою були добрі, дуже теплі стосунки. У будинку нарешті запанувала тиша і зрозумілий дітям режим. Дорослі приходили ввечері з роботи та займалися справами по господарству. Дядько Паша любив турпоходи і часто вибирався з братом у ліс, на природу. Він навчив Максима багатьом премудростям юного туриста, подарував перший компас і став йому по-справжньому близьким людиною.

А ось Віра так і не прийняла мамин вибір. Не те щоб вона якось виступала проти або робила вітчиму дрібні капості. Ні. Вони просто були дуже різними і не порозумілися. Можливо, тому що Вірі були не цікаві всі ці намети та багаття, її дратували комарі та все, що пов’язане з лісом. Їй хотілося грати з подругами, а не тягнутися куди очі дивляться з важким рюкзаком за плечами.

Закінчивши школу, вона поїхала вчитися і якомога рідше з’являлася вдома. Брат навпаки підтримував теплі стосунки з вітчимом. Після служби Максим дуже швидко одружився та поїхав із родиною дружини до іншої країни. Зараз Віра має три племінниці, з якими вона часто спілкується по Інтернету. Брат непогано влаштувався в житті і може собі багато дозволити.

Минали роки. Мама з дядьком Пашею перебралися до села та завели господарство. Зрідка Віра звичайно ж відвідувала їх. Максим щороку приїжджав із далекої Німеччини, привозив подарунки та всякі корисні дрібниці для подорожей. Вони неодмінно вибиралися з дядьком Пашею кудись на кілька днів. Мама з роками трохи здала та відійшла від усіх цих походів. Все частіше лишалася вдома.

Раптовий відхід матері з життя став несподіванкою для всіх.

Кілька років дядько Паша жив сам, як міг господарював. Віра так само, по старій пам’яті, зрідка навідувалася до нього. А потім дядько Паша переніс недугу, після якої він не міг уже самостійно вставати з ліжка і у Віри почався непростий період. Бігати між роботою, сім’єю та поїздкою до лежачої людини вона не хотіла. Вітчим не був їй близький, кожна така поїздка давалася їй не просто. Вона буквально змушувала себе.

Ситуацію врятував Максим. Він домовився із сусідами, такими ж пенсіонерами, як і дядько Паша, став регулярно висилати їм невеликі гроші. А вони, своєю чергою, купували все необхідне для дядька Паші, стежили за домом та двором. Так минуло ще кілька років.

З роками сусідам, які розміняли вже восьмий десяток, було все важче доглядати нездорового Павла. Віра була змушена приїхати до вітчима на їхнє прохання. Це відвідування вразило її.

Город і двір заросли бур’яном, до вищерблених сходів вела натоптана серед бур’яну стежка. Весь будинок повело і перекосило, йому потрібен був капітальний ремонт. На обшарпаних рамах здулася і облупилися останні рештки фарби, де-не-де підтікав дах. Та й усередині будинок був гнітючим. Буквально все стало непридатним.

І серед усього цього лежав у ліжку дядько Паша. Ліжко, щоправда, було чистим. У старенькому холодильнику була свіжа їжа, на тумбочці, що потріскалася, стояв графин з чистою водою. Це те, що могли забезпечити сусіди, самі вже сітні люди.

Дядько Паша приїзду Віри дуже зрадів. Гладив її сухою скрученою долонею по руці і підсліпувато посміхався. А потім попросив забрати його до себе. Не може він більше тут. Не просто йому місяцями лежати, дивлячись у стелю.

Таке прохання вітчима поставило Віру в глухий кут. Це вже було для неї надто. Вона жила разом із дорослою дочкою. Обидві вони працюють. Крім того, Віру ще цікавлять чоловіки, до хати вона їх, ясна річ, не водить. Однак витрачати весь вільний час на лежачу людину, нехай і не зовсім чужу, вона просто не може. Та й не хоче, що там говорити.

Пообіцявши дядькові Паші, що вона щось вигадає, Віра поїхала. Вигадувати було особливо нічого. Максим хотів спробувати забрати вітчима до себе, але був цілий ряд бюрократичних зволікань. Фактично, за документами, вони були чужими людьми і отримати візу для дядька Паші практично неможливо. Але він вирішив випробувати усі можливі варіанти. І ось сьогодні він зателефонував Вірі та повідомив, що не виходить. І вже не вийде.

Єдиним можливим варіантом, який вони обговорювали з братом, був будинок для людей похилого віку. Максим був готовий оплачувати ці витрати. Але дядько Паша, почувши про це навідріз, відмовився продовжувати розмову. Він не хотів провести залишок життя з чужими людьми, у казенних стінах. Віра, як могла переконувала його, що це насправді добрий варіант, що вони з Максимом відвідуватимуть його.

– Ні в який будинок для людей похилого віку я не поїду, – дядько Паша знесилено заплющив очі.

Вірі залишилося або забрати вітчима до себе або, ігноруючи його небажання, передати його в будинок для людей похилого віку. І вона наважилася на другий варіант, але сумніви не відпускали її. І як вирішити, що буде правильним, запитувала вона себе в черговий раз і не знаходила відповіді.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page