Того півня давно треба пустити на юшку, якщо мама цього не зробить, то ми з чоловіком просто голіруч…
Бачу, що Віктор теж вже не спить і просто в його очах читаю свої думки. Швиденько вдягаюся, бо хата встигла зночі остити і йду до літньої кухні.
– Скільки можна спати, – замість доброго ранку каже мама, – У мене вже сніданок зварений, а ви ще спите!
– Мамо, ми ще кави не пили, а так зранку їсти не хочемо!
– Та ви може й не хочете, а от діти мають зранку їсти. Одна шкіра і кості – тепер я не здивована, бо так годувати, то краще виглядати не будуть!
– Мамо, вони й картоплі їсти не будуть…
– Як це не будуть? Та таку смачну картоплю зі шкварками та квашеною капустою я б їла кожен день.
– Ви й так її їсте кожен день.
– А як не їсти, коли така смакота?
– Не для всіх…
– Ти мені не розказуй, а буди дітей хай йдуть їсти, а чоловіка нагодуй.
– Чоловік не маленький…
– От вчи тебе, вчи, а ти далі за своє – як чоловік не нагодований, то ніякої роботи не буде.
– Мамо, у вас три курки і півень та кіт – яку ви хочете роботу аби вам робили? А так зранку відрами дзвоните, ніби у вас ціла ферма!
– Та як зранку встати, то всю роботу можна переробити, а далі вчасно лягти, а не як ви – допізна спати, допізна світити та в телефонах… Що в тих телефонах можна так довго дивитися?..
Отаке кожного ранку і їдь до мами в село. Думали, що приїдемо і відпочинемо та де там – роботи ніякої, одні нерви, що роботи ніякої, а робітник в хаті. Мама бурчить, що й снігу нема, щоб прокидати, а, коли ми поїдемо, то насипе цілу обору. Не розумію, чому не можна зварити їсти тоді, коли ти хочеш їсти, а не пхати в себе, бо вже готове з печі? Чому треба їсти щоранку картоплю? Я не заперечую, що це смачно, але ж не кожен день!
Господи, ця постійна економія мене просто доводить до сказу! Те дітям, те чоловікові. А нам по плястерочку і вистачить. І просто шматок більший в рот не лізе під пильним поглядом мами. Я розумію, що у неї мала пенсія, але ми привезли продукти з собою і й це викликало негатив:
– Нащо так багато купованого? Та я би юшки наварила… І що, що той когут твердий, як камінь, але ж натуральне, а не оце все…
В мами добре, але вдома таки краще, хоч і холодно, бо у нас перший поверх і квартира холоне на раз-два. Мама, ніби, на словах каже аби не їхати, але я бачу, що вона теж стомилася від того, що порушується її уклад життя, а перевиховати нас вже не вийде.
Думаю, що багато молодих сімей зараз стикаються з такими непорозуміннями серед найрідніших, це настільки дріб’язкові речі, але чому вони так сильно зачіпають?
Фото Ярослава Романюка.
