У Павла сьогоднішній робочий день закінчився раніше. Перед тим, як вийти з офісу він звернувся до секретарки:
– Любо, Можеш йти додому, до сім’ї.
– Дякую, Павле Валентиновичу. Зараз вже побіжу.
– Як малюк? Росте?
– Так. З ним бабуся сидить. Поки ми з його батьком на роботі. Іноді беремо няньку.
– Зрозуміло. Ну щасти. Миколі передавай привіт.
Микола і Павло були друзями. Любу він теж знав уже давно. Хлопець вважав їх зразковою сімейною парою і заздрив їм білою заздрістю. Чоловік вже був в тому віці, коли хотілося сім’ї і домашнього затишку.
У Павла був невеликий бізнес, який приносив непоганий дохід. Він навіть думав про розширення. По поверненню додому, чоловік швидко чимось вечеряв і взявши чашку кави прямував до свого кабінету
– Павлику, ти коли-небудь сядеш і нормально поїси? – з’являлася в дверях бабуся.
– Працювати потрібно, бабусю. Гора не йде до Магомеда. Ну ти сама розумієш.
– Одружитися тобі пора. Розкажи. Немає жодної дівчини чи що?
– Уявляєш, жодної.
– Господи, як дивно.- хитала головою бабуся. – А ти по сторонах дивись, озирайся. До серця свого прислухайся.
Павло згадав про цю розмову, як тільки вийшов з офісу. Сьогодні його машина була в автосервісі. Можна було зловити таксі, але сьогодні він чомусь захотів прогулятися. Уже вечоріло. Алеї були напівпорожніми.
Коли задзвонив телефон, чоловік присів на лавку, щоб не поспішаючи обговорити ділові питання з колегою. Розмовляючи, Павло помітив дівчину, яка проходила повз. Вона була дуже красивою, і хода у неї була легка і невимушена. Він провів її поглядом, і відразу зрозумів, що потрібно наздогнати її.
Як тільки Павло попрощався з партнером, і встав з лавки, приїхав автобус і забрав казкову принцесу. Дівчина так і залишилася в мріях Павла, чоловік добряче засмутився. “Що ж. Не пощастило. А може це не моя доля? У такої красуні точно вже хтось є» – думав про себе чоловік прямуючи додому.
Через кілька місяців, Павло вирішив випити кави. Сидячи за столиком у кав’ярні, за сусіднім столиком помітив дівчину, яка плакала.
– Вам допомогти? – запитав він сідаючи до неї за столик.
– На жаль, мені вже ніхто не допоможе. Зовсім я пропала.
– Та ну що ви. Не бійтеся мене. Я Павло.
– А я Каріна.- витираючи сльози відповіла дівчина.
– Дуже красиве ім’я Каріна. У мене до вас пропозиція. Давайте разом пообідаємо, і ви мені розповісте, що у вас сталося?
– Добре. Тільки розповідь моя буде дуже довгою і не дуже веселою. – сказала Каріна.
Це було дійсно так. Каріна народилася в сусідньому місті, в небагатій родині. Вдома залишилися брат, батьки і бабуся. Життя дівчини не було простим. Їй доводилося терпіти глузування однокласників. Але з часом вона навчилася давати відсіч. Так Каріна навчилася не опускати руки і не здаватися. По закінченню школи дівчина заявила батькам, що їде до обласного центру:
– Хто тебе відпустить? Ти що? Жити вона зібралася одна. Ні, ні. Навіть не просити.
– Мам, ти пробач. Але я питати не буду.
– А що батько скаже?
– Нічого. Знизає плечима, як завжди.
Але тато на цей раз не знизав плечима, він розсердився. Каріна вирішила втекти вночі, і їй це майже вдалося. Тільки молодший брат побачив її і розбудив батьків. Вони спочатку добряче її насварили, але коли емоції вляглися, вирішили відпустити доньку. Каріна була на сьомому небі від щастя.
Приїхавши у велике місто, вона орендувала однокімнатну квартиру з меблями. Через місяць познайомилася з Віталіком. Гарний хлопець відразу справив на неї враження. На третій день після знайомства парубок залишився у неї ночувати. Так вони прожили два тижні. І після цього, коли Каріна в один день прийшла після навчання додому, щось не побачила ані Віталія, ані цінних речей. Хлопець просто вивіз все. А на наступний день прийшла господиня квартири за оплатою. Побачила, що квартира пуста і дала дівчині три дні, щоб відновити все вкрадене.
– Ось така у мене біда. Якщо батьки дізнаються, то на мені можна буде ставити хрест. – зітхнула Карина.
Павло взяв її за руку:
– Не переживай. За квартиру я розплачуся.
В очах дівчини промайнула надія, і вона обняла його.
На наступний день, як і обіцяв, Павло оплатив господині квартири хорошу суму. Та залишилася задоволена, тепер вона могла купити нові меблі і здавати її за високу ціну.
– Пощастило тобі, що знайшла такого хлопця. Тримайся за нього міцніше. Таких чоловіків зараз дуже мало – звернулася до Каріни господиня квартири.
– Я знаю, Марино Олексіївно. Свого я не втрачу.
– Ну-ну. Багато я знала таких красунь, які були в собі впевнені. Але реальність складніша, вона всіх по місцях поставила – усміхнулася Марина.
Минуло кілька місяців. Каріна стала нареченою Павла. У той день, коли хлопець вирішив всі її проблеми з квартирою, вона запросила його до себе. Накрила на стіл, і не відпускала його від себе до ранку. Павло був радий, що зустрів таку красуню. Через три тижні він запросив її до себе додому. Батькам невістка сподобалася відразу, а бабуся дивилася на неї з обережністю.
– Ти знаєш, онучку. Якась вона нещира, говорить занадто вміло. Але мене цим не візьмеш. Це твоїм батькам можна розповідати казки. А мене цим не проведеш – шепнула на вушко бабуся.
– Ну що ти, бабусю, перестань.
– А ти добре її знаєш? Так мало часу разом, а вже вирішив одружитися. Почуття у тебе до неї є?
– Ми вже заяву подали до РАЦСу. Скоро весілля. Не втручайся, будь ласка.
Старенька махнула рукою і опустила голову. Все що могла бабуся зробила, але онук її не послухався.
Через кілька днів повертаючись з роботи Павло, не порушував правил, але якась машина підрізала його. Його відвезли на “швидкій”, а коли доставили в палату, приїхали мама і Каріна. Чоловік заспокоював їх як міг:
– Їдьте додому, зі мною все добре. Тільки плече трохи болить. Зараз прийде лікар і ми підемо на рентген.
Жінки поїхали. Павло розвернувся в ліжку і ахнув. Поруч стояла медсестра, та сама дівчина з легкою ходою, яка юркнула у автобус від нього тоді. Він прочитав її ім’я на бейджику:
– Маріє, я вас так довго шукав.
– А навіщо?
– Я вас бачив в місті. Хотів до вас підійти, але автобус був швидший за мене. Я вас втратив. До речі, я Павло.
– А як звати наречену? Красива вона у вас. Вам дуже з нею пощастило. До речі, нам потрібно йти на рентген – посміхаючись сказала Марія.
Павло лежав в лікарні близько двох тижнів, але він не засмучувався, адже поруч була Марічка. Він любив коли дівчина чергувала вночі, тоді вони сиділи і розмовляли про все на світі.
Через місяць все було готово до весілля. Засмучений Павло був готовий вести Каріну під вінець. На парубочу вечірку чоловік теж приїхав сумним. Друзі вирішили, що він не відійшов від лікарні. Але Павло не міг змиритися з тим, що знову втратив Марію.
Настав день весілля. Гості весело гомоніли біля РАЦСу. До Павла підійшла двоюрідна сестра Люба і покликала на бік:
– Я не знаю, як тобі сказати про це. Розумієш, я тільки що була в дамській кімнаті і почула розмову двох молодих дівчат. Одна з них при надії, але термін ще маленький.
– Так, навіщо мені це знати? – здивувався хлопець.
– Це Каріна при надії. Від іншого чоловіка. Вибач звичайно, це не моя справа. Але я вирішила, що ти повинен знати про це.
– Ти розумниця! Ти молодець! – вигукнув щасливий Павло і обійняв сестру.
Він пішов в зал, де його зустріла наречена:
– Коханий, де ти був?
– Шукав де ж твоя совість. Розкажи, від кого ти чекаєш дитину? З ким була, поки я був у лікарні?
– Як ти про це дізнався? Це було лише один раз. Випадково в клубі. Я хотіла зробити все як належить, щоб ти не виховував чужу дитину.
– Іди звідси – вигукнув Павло.
Карінаї вибігла із залу церемоній. Гості з боку нареченої теж поспішали піти. Батьки здивовано дивилися на сина:
– А що нам робити з усім цим?
– Тату, весілля ніхто не відміняв. Бабусю, поїхали зі мною. Привеземо наречену, яку потрібно умовити. Це у тебе добре виходить. Не йдіть, через пів години будемо тут з нареченою. Загуляємо до ранку.
Марія здивувалася, коли Павло попросив її руки і повідомив, що весілля буде прямо зараз:
– Ти що збожеволів? Так можна чи що?
– Можна, можна. Мій онук тебе дуже кохає. Ти будеш найщасливішою жінкою – посміхаючись говорила бабуся.
– І що мені з вами робити?
– Сказати “так” – сказав наречений.
– Так, я згодна. І все таки ви божевільні.
– Це від кохання до тебе – сказав Павло і закрутив наречену.
Фото ілюстративне. Pexels.
