Невісткою пані Марини Катя стала п’ять років тому, і до останнього року стосунки у них були цілком сімейні. Свекруха відгуляла у сина на весіллі, подарувавши молодим двісті тисяч гривень, запрошувала їх в гості і на дачу, передавала огірки і варення, які діти брали з вдячністю. У свою чергу, молоді запрошували до себе, дарували подарунки, вітали зі святами.
Два роки тому у сина з дружиною, на радість свекрухи, з’явився первісток, і пані Марина на виписці сказала молодій матері – лише щось, дзвони обов’язково, я допоможу.
Треба зауважити, що невістка надмірно цим не користувалася, але кілька разів допомога з дитиною дійсно була потрібна, і пані Марина приїжджала без всяких розмов. Сиділа з онуком, коли Катя оформляла документи, ходила до зубного, їздила на роботу за якоюсь довідкою. Справи ці всі потрібні, і причини поважні, вважає пані Марина.
Син працює, з роботи відпроситися не може, а тягати дитину по різних місцях масового скупчення людей не можна, тут все правильно.
– А ось скинути дитину на бабусю і піти гуляти з подружкою – це вже занадто, – міркує пенсіонерка. – Минулої осені подружка до неї приїхала. Вона дзвонить і каже – не посидиш, мовляв, з Іванком кілька годин? Ну, я їй так і сказала – мила моя, ти не в шістнадцять років стала матір’ю, а майже в тридцять, дитину хотіла, то які тобі тепер подружки? Ти в декреті, займайся дитиною сама. Ситуація у тебе не критична, щоб кликати на допомогу… Мені здається, вона все зрозуміла і не образилася! Вибачилася і поклала слухавку.
Треба сказати, на той момент Іванкові виповнився рік і місяць, і сидіти з ним було дійсно непросто. Не те, що з малюком, який спокійно собі лежить там, де поклали, ну або в крайньому випадку сидить на руках. Однорічний онук ні в колясці, ні в манежі вже не міг перебувати більше п’яти хвилин, всюди ліз, падав. Тому, напевно, пані Марина і поставилася до прохання невістки без захвату.
Ну відмовилася і відмовилася – мала право. Сидіти з онуками, міркує пані Марина, бабусі не зобов’язані.
– Тільки ось з того самого дня мене поставили в ігнор, як каже молодь! – зітхає пенсіонерка. – В гості більше не кличуть, слухавки не беруть, до мене приїжджати теж відмовляються під різними приводами. Тут ще самоізоляція ця. Але зателефонувати ж можна! Питаю у сина, що таке трапилося, він – мамо, не вигадуй, все добре. Катя просто зайнята сильно, підробіток знайшла, та ще дитина, їй не до балачок… Я розумію, що зайнята, але навіщо мене блокувати?
– А ви точно знаєте, що вона вас заблокувала?
– Кілька разів дзвонила їй з номерів подруг – слухавку бере відразу! – пояснює пані Марина. – А як мене почує, тут же обриває розмову.
– Слухавку кидає?
– Ні, дуже ввічливо. Типу, Марино Львівно, я зараз не можу говорити, у мене дитина на гойдалці сидить, вибачте, зателефонуємо пізніше – і гудки … Звичайно, ніякого пізніше немає. З мого телефону дзвонити марно, а чужі не буду ж я постійно просити… Найприкріше, що й онука я не бачила майже рік! Вже не знаю, що й робити. Пробачення просити? Вибачатися? Я і на це готова вже, але як? Вона не дає такої можливості!
Як думаєте, хто тут більше неправий – свекруха або невістка?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.net.ua заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
