Гроші люблять підрахунок, я так вважаю, і немає нічого надприродного у тому, що я прошу звіту про їх використання. Однак, потрібно було бачити очі моєї свекрухи, прямо таке здивування. Одразу сльози і слова про недовіру, і про те, що я не вдячна. Але де вдячність, а де елементарне прохання розповісти про витрати?

Я з колишньою свекрухою після того, як не стало мого чоловіка, спілкувалась дуже мало. Ми й за життя Вадима не були близькими, не встигли просто, а вже як його не стало, то зв’язок наш і геть обірвався. Якось так, що ні вона, ні я, не робили кроку на зустріч.

Зустрілись ми випадково на місці спочинку Вадима. Діти за чотири роки й забули бабусю, тому дуже здивувались, що у них крім моєї мами ще одна бабуся є. Ми розговорились, сходили в кафе. Діти так щебетали довкола неї, що вона не могла стримати посмішку, хоч щоками струменіли сльози.

— Ти пробач. – мовила вона тоді. – Не знаю, як це пояснити, але я не могла ні дивитись на тебе, ні розмовляти з тобою. Ви ж з Вадимом одного року. Мені так гірко було розуміти, що ти є, а його вже немає. Не знаю, як це пояснити. Але минуло. Дозволь бути присутньою у житті онуків. Вони ж діти моєї дитини, його продовження.

Нічого проти я не мала, бо малі і справді викапані татко: ті ж звички, вподобання у їжі і ті ж риси характеру. Я мама і мені не хочеться навіть уявляти, як то бути на її місці.

Спочатку свекруха до нас на гостину приходила. Я просила її побути коли мала справи нагальні. Жила вона хоч і далеко, але у будні дні забирала старшу доньку зі школи і приводила додому. Не сиділа тепер Рита на подовжиній аж до п’ятої.

А тут у мене відрядження термінове на два тижні. Мама з села не приїде, бо саме в кози козенятка з’явились. В село також не відправлю – школа. От і попросила свекруху побути із онуками той період.

Так от у чім справа. Я ж не могла залишити свекруху і дітей без грошей. Діти повинні їсти, кожна прогулянка, то як не сік, то якийсь смаколик. Та й не тільки ж на площадці ті 14 днів сидіти? Я дала свекрусі сім тисяч гривень і попросила по можливості бути економною, бо та сума досить для нашої сім’ї вагома.

Звісно, я хвилювалась, телефонувала щодня. Діти були щасливими, не пропускали школу і садок, два тижні минули спокійно. Саме тому мені нині і дивна реакція свекрухи на моє прохання.

З поїздки я і дітям і свекрусі привезла гостинці, взяла тортик. Ми повечеряли, малі ділились новинами. Як я зрозуміла, якихось грандіозних походів з дому і поїздок у них не було. Гуляли районом, відвідували гуртки, на вихідних влаштовували театр удома і дивились сімейні фільми.

Уже коли свекруха зібралась іти додому, я попросила в неї решту грошей із тих, що я залишила на життя на ці два тижні.

— Які гроші? – протягла вона із щирим здивуванням.

Тепер уже я була здивована, бо сім тисяч нам із дітьми на харчування на місць вистачає. Ми і в кіно ходимо двічі і у піцерію.

— Пробачте, а на що ж ви їх витратили? – не втрималась я, бо мені і справді дивно як то можна таку суму спустити.

Зрозумійте, я самотня мама двох дітей. Я звикла планувати бюджет, у мене кожна гривня на рахунку, бо окрім дітей, маю ще купу рахунків і обов’язковий похід до аптеки для моєї мами. Витратити сім тисяч за два тижні для мене – немислимо.

Свекруха в сльози, почала діставати сумку. навіщось витрушувати все. Говорила, що не очікувала від мене такого і що я повинна була попередити про те, що чекаю звіту.

Тепер ситуація взагалі незрозуміла. Діти просяться до свекрухи, сумують за нею. Свекруха на мене чомусь ображена. А тут ще й мама моя яка каже, що я повинна таки вибачитись.

Але за що? Що я зробила не так? Мені здається, що моє запитання було цілком логічним і нічого надприродного у ньому не було.

Ну скажіть, хіба ж не так?