Зняли ми з моїм хлопцем кімнату у бабусі. Живемо у неї вже восьмий місяць.
Холодильник у нас з нею спільний, і її полиці завжди були порожні. Незмінне одне – каструля з вівсянкою на воді. Мило – тільки господарське, масло – тільки дешеве, з запахом. Взуття в коридорі – латане-перелатане. Квартира так і кричала про бідність.
За матеріалами – Банка Варенья.
В душу до нас господиня не лізла, все на промисли ходила з ранку до вечора – банки збирала, оголошення клеїла. По неділях у бабусі було свято – гнилуваті фрукти з ринку.
Мені до сліз було шкода сусідку. А коли до неї з’явилася гостя, я ледь не ридала від несправедливості.
– Гроші приготувала? – запитала жінка років 45, яка відкрила двері своїм ключем.
– Так, дочка. Ось, візьми. – заметушилася наша господиня.
– Мало. Ну ладно, зійде. Доньку завтра приведу, заслужила.
– А це чий одяг висить? Гості у тебе?
– Я кімнату здала, жити треба на щось, я ж пенсію тобі віддаю. – почала виправдовуватися пенсіонерка.
– Ну-ка, піду гляну, що за мешканці у тебе такі. Мабуть, шахраї. – жінка відчинила двері до нас в кімнату. – Ну, і хто тут у нас?
Настільки безцеремонне вламування на чесно оплачену територію я сприйняла в штики:
– Жінко, двері закрийте з того боку!
– А ти хто така, щоб командувати? Я – тут господиня! Платити тепер мені будеш, ось мій номер телефону, а ось – номер карти. – жінка прямо у взутті пройшла в кімнату і поклала на стіл 2 папірці. – І давай без затримок, а то виселю! За оренду давно платила?
– Дочко, залиш її, будь ласка. Я з оренди борг за світло заплатила, а то відключити погрожували. А як я без світла-то? – мало не плакала моя хазяйка квартири.
– Більше не бери оренду, нехай мені переказує гроші. Все, я пішла. Завтра. як і обіцяла, дочка приведу. І давай, не грайся мені тут!
Жінка пішла, а господиня сіла на стільчик в коридорі і розплакалася. Я підійшла до бабусі, обняла її і стала заспокоювати:
– Ну не плачте, все добре буде. А давайте я Вас чаєм напою!
Чаю у сусідки я ніколи не бачила – вона заварювала собі листочки малини і смородини, гронами висіли на кухні.
Старенька взяла кухоль і почала розповідати:
– Одна дочку ростила, чоловік-то мій безвісти пропав – вийшов з дому і не повернувся. Душу вклала, останнє віддавала. Балуваною виросла, женихів все перебирала, писком вертіла. Тільки в 35 знайшла чоловіка собі, внучку мені наpoдила. Тільки чоловік у неї – скупий і жадібний, і краплі води в дощ не допросишся. Ось і стала я їм з онукою допомагати. А потім, непомітно для мене, добровільна допомога перетворилася в зобов’язання. Пенсію забирає, не даю – внучку не бачу. Думала, кімнату здам, хоч їсти буду, їй і ці крихти подавай. Кого я виростила? Де упустила?
Августина Павлівна обливалася сльозами, забувши про чай. Шкода її було до сліз.
– А тепер вона мене все переселити хоче – квартиру мою продати, та на околицю в однокімнатну викинути. А то, дивись, і на вулиці залишить. Розмови такі починає, поки – на кшталт замислюється. А як її клюне – знову онукою шантажувати почне. І продам я квартиру, як миленька продам, аби скарб мій бачити.
Коли мій хлопець прийшов з інституту – він вчиться на 4 курсі на юриста, я у нього поцікавилася, що можна зробити? Як допомогти старенькій?
Ми обійшли сусідів, хто чув крики дочки Августини Павлівни про вимогу грошей, поговорили з ними і покликали свідками до суду. З самою господинею ми сходили і написали заяву про визначення порядку спілкування внучки з бабусею. Хлопець порадив бабусі взяти довідки від нapколога та пcихіатра, для суду, а то хіба мало що там дочка її говорити буде.
Справу ми виграли – тепер Августина Павлівна бачиться з онукою на законних підставах, раз в 2 тижні по три години. Пенсію у неї більше не вимагають – шантажувати нічим. Господиня почала їсти м’ясо, нормальні фрукти стали частим гостем у неї на столі. А ще ми допомагаємо їй робити ремонт. Не капітальний, звичайно, але подекуди підфарбувати і переклеїти 30-річні шпалери ми в змозі. На знак подяки за допомогу, Августина Павлівна відмовляється брати у нас гроші за кімнату. Але ми все одно їй їх віддаємо, мало не силою.
Хіба можна так з власною матір’ю? Відбирати і без того крихітну пенсію, не хвилюючись про те, чим буде харчуватися жінка, яка її наpoдила і виростила? Кричуща невдячність по відношенню до матусі. Любіть своїх батьків! Ви є тільки завдяки їм!
