fbpx
Дозвілля
Хіба так чинить мама: чи може допомога бути принизливою?

Смуги життєвих негараздів час від часу наздоганяють майже кожного. Природа цих «смуг» може бути різна: проблеми зі здоров’ям, роботою, близькими. Хтось переживає їх сильно і занурюється в безодню депpесії, хтось мобілізує всі сили і волю і виходить з невдач швидко і майже без втрат.

– Заміж я вийшла досить рано, – визнає Катя, – в 20 років. Навіть на заочне відділення перевелася, щоб виїхати слідом за своїм лейтенантом до місця його служби.

Мама не перешкоджала від’їзду доньки, як і її заміжжю: у неї ріс ще й молодший син від другого чоловіка. Правда, через два роки після від’їзду доньки, шлюб матері розпався і 8-ми річного молодшого сина вона мала піднімати сама.

– Допомагали, – каже Катя, – а як інакше? У нас з чоловіком на той момент дітей ще не було, мені пощастило, я теж працевлаштувалася, так що грошей мамі висилали регулярно. А потім, коли з’явилася можливість перебратися в рідне містечко і ми з чоловіком задумалися про дітей, дочку наpодили. Мені тоді було 26 років.

Через декілька років після повернення в рідне місто, подружжя з орендованої однушки перебралося в свою квартиру: чоловікові дісталася невелика спадщина, мали заощадження, влізли в невеликий кредит, але купили своє житло. Чоловік Каті змінив військову кар’єру на громадянську, непогано влаштувався. Своїй мамі Катя допомагати не переставала, давали гроші і на репетиторів, і на випускний братові, і на одяг або інші потреби. Зараз Каті 39 років, доньці виповнилося 13, а вже дорослий брат рік тому одружився.

– Тут все одне до одного сталося, – каже Катя, – чоловік мій захворів, працювати не зміг, тепер вдома, на групі, хоча і намагається щось робити віддалено. Бабусі не стало…

Чоловіку Каті лікарі давали хороший прогноз, але тільки в тому випадку, якщо він пройде курс лікування. А здоров’я, як відомо, коштує дорого. Катя вирішила поговорити з мамою, адже бабусин будинок мама вирішила продати, нехай і не за великі гроші, але все ж.

– Уявляєте, – каже жінка, – відмовила! Мій чоловік і я стільки років її підтримували матеріально, а вона відмовила. Звичайно, мама вільна була розпорядитися своїм майном, як їй заманеться, але Катя вважає, що не в такій ситуації.

– Я квартиру однокімнатну купила, – сказала мама, – туди перейду жити, а молодим нехай двокімнатна залишиться. Ну скільки нам разом жити можна? У тебе ж житло є.

Мама пояснила свій вчинок тим, що Катя дочка, вона зрозуміє, увійде в положення, а дружина сина не пробачила б, що свекруха мала можливість, але не допомогла.

– Ось так, – каже Катя, – на одну чашу терезів поклали здоров’я людини, яка стільки років продовжувала тягти тещу і її сина, а на іншу – ймовірну образу молодої дівчини, якій хочеться жити окремо.

Катя викрутилася: взяла кредит, набрала в борг по знайомих, допомогли і товариші по службі чоловіка, його друзі і приятелі, далекі родичі чоловіка. Зараз чоловікові набагато краще, він йде на поправку, а Катя віддає борги, працюючи і підробляючи.

– Нас, крім банку, – каже вона, – ніхто не квапить, але бути в боргу я не люблю. Так що живе моя сім’я зараз зовсім не  шикуючи. Нічого, це тимчасово, дочка розуміє, не вередує, не вимагає обновок, хоча подружки її зараз всі такі модні. Мама? Мама нещодавно вирішила всіма силами загладити свою провину переді мною і зятем.

Читайте також: Циганка таки щось знала: Будеш мати велике щастя і п’ятнадцять років самоти. Рівно п’ятнадцять. Ні днем більше, ні днем менше

– Ось, внучко, глянь, що я тобі принесла, – бабуся принесла Катіній доньці пакет з речами, – тобі буде якраз, тітка Люда і зросту з тобою одного, і комплекції.

– Вона примудрилася в пакеті принести речі від дружини брата, – обурюється Катя, – джинси, блузки, футболки старі. Зрозуміло я відмовилася все це брати. Не треба мені такої допомоги. Та й речі були – без сліз не глянеш!

Ні, Катя не гордячка, вона із задоволенням забирала ношені речі від дочок своїх подруг. Там і дівчатка були акуратні, і речі їй віддавали від чистого серця, просто, щоб допомогти. А саме від мами і дружини брата, жінка принципово не хоче нічого брати.

– Ні, – каже вона, – я не хочу їм полегшувати мyки совісті і давати привід говорити, що не тільки я підтримувала їх у важкі часи, але і вони допомагали мені всіма силами. Не треба мені таких благодіянь. Підставляти другу щоку я не буду.

Мама ображається, звинувачує дочку в гордині, навіть міркує, що, мабуть, і не так важко їй жити, як вона каже, раз від допомоги відмовилася.

– Ті, кому важко, – впевнена мама, – приймають будь-яку допомогу, а Катя вирішила показати свою незалежність. Але ж ми з чистою душею пакет збирали, від щирого серця.

Опубліковано 22 січня 2019 року

facebook