fbpx
Без категорії
Хлопець ніби й кохав мене, але був дуже зрадливий. Бувало, сама зустрічала його з іншими дівчатами, та й спільні знайомі завбачливо «відкривали очі». Спочатку вірила, що моє кохання його змінить, але з часом мусила визнати, що «без надії сподіваюсь». Після чергової його зpади зрозуміла, що не хочу більше переживати і плакати

Добрий день, любі читачі. Завжди з нетерпінням чекаю на ваші розповіді, читаю всі матеріали, співпереживаю їх героям, із кимсь погоджуюсь, когось засуджую. Нарешті наважилася й сама поділитися наболілим, тим, що ятрить душу. Хоча історія моя звичайна, таких, як я, мабуть, тисячі…

ЮНОЮ студенткою закохалась уперше. Був святковий вечір в училищі, він запросив мене на танок… Як тріпотіло тоді моє серце! Ніби пташеня в руці. Пам’ятаю, як він поклав мою долоньку собі на груди і я відчула, як б’ється з моїм в унісон його серце. Можу до деталей розповісти, як ми були вдягнені, про що говорили. А з того дня минуло кількадесят років. Дякую Богові, що подарував мені радість пізнати велике кохання! Але як сумно від того, що не стало воно щасливе, а солодко-гірким спогадом осіло у сокровенному куточку моєї пам’яті.

Зустрічались майже три роки. Але не склалося. Хлопець ніби й кохав мене, але був дуже зpадливий. Бувало, сама зустрічала його з іншими дівчатами, та й спільні знайомі завбачливо «відкривали очі». Спочатку вірила, що моє кохання його змінить, але з часом мусила визнати, що «без надії сподіваюсь».

Після чергової його зpади зрозуміла, що не хочу більше переживати і плакати. Вирішила: вийду заміж за хлопця, що кохатиме мене, а я буду поважати, цінувати його. Зустріла такого, вийшла заміж. Але через свою наївність щиро розповіла йому про своє перше кохання. Він запевнив, що більше ніхто й ніколи не зробить мені подібного. Коли одружувались, сказав моїй мамі: «Я найщасливіший чоловік на всій землі».

Але недовго тривало це щастя. Ще й первісток наш не з’явився, як почав чоловік мені дорікати. Особливо, коли вип’є. Починав моє перше кохання згадувати, гострі слова казати, звинувачувати в тому, чого не було. Як виходив з того стану, падав на коліна, цілував мені руки, вибачався, а мине час — усе спочатку. Так і жили. Можливо, була в цьому і моя провина, бо в серці жевріла іскринка колишнього почуття і, вочевидь, обпікала вона чоловіка. Хоч була до нього терпляча, ласкава, несварлива, турботлива, проте не стала йому рідною другою половинкою. Та ще й натури в нас були різні. Я все про щось мріяла, хотіла чогось красивого, незвичайного. Бувало, чоловік мені казав: «Спустися на землю, ти все літаєш у хмарах. Живи реальним життям». Спускалась, жила…

П’ять років тому чоловік зaнeдужав і швидко згоpів. Немає в чому мені дорікнути — гляділа його до останнього, від постелі не відходила. У мене турботливі діти, чудові онуки, все ніби добре. Та минають дні, роки, а серце все на щось сподівається, хоча мені вже давно за… Водночас не полишає думка, що пропустила я щось головне у своєму житті.

Не кожній людині судилося знайти свою половинку. Але ж буває й так, що зустрінеш її, але не впізнаєш. Я не знайшла. Чи, може, не впізнала, бо «у хмарах літала»?

Будь ласка, якщо друкуватимете листа, не пишіть мого імені та адреси. Для всіх я сильна, впевнена у собі жінка…

З повагою Галина А. Черкаська область.

За матеріалами – Вербиченька,

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.

facebook