Хоч бери і номер телефону міняй, хоча навряд допоможе, адже сусіди все одно передадуть мені усе. Син з нею не спілкується, донька також тримає образу, ото лиш я у неї і залишилась. Спершу, то було як одноразова допомога з мого боку, а нині стало з якогось дива, моїм прямим обов’язком.
Мама мого чоловіка людина з дуже важким характером. Наскільки я зрозуміла, перша дружина мого Павла пішла від нього саме через те, що свекруха моя невісті жити нормально не давала.
Павло мій на заробітки поїхав тоді, а його перша дружина залишилась вдома з двома дітками. Скажу одразу, що Павло і вперше і вдруге взяв собі за дружину жінку із дітками, адже власних мати не може.
Так от. свекруха моя бігала до тієї Галини ледь не щоденно і влаштовувала не надто приємні сцени. Дійшло уже до того, що вона просто виставила невістку тодішню з дому свого сина. Оскільки дім той був на свекрусі. то й мусила Галина їхати до батьків.
Павло пробував повернути дружину. але не вийшло. Та, і я її розумію добре, не бажала повертатись і жити в домі з якого її можуть от так просто виставити. Ну а Павло не мислив життя у місті. Помикались, помикались, та й розлучились.
Я лиш п’ять років як із Павлом разом. Живемо у власному домі на який заробляли. Оскільки в нашому селі будинки досить таки дорогі, то не одразу у нас і вийшло придбати власний дім. Довелось кілька років поїздити по заробіткам.
Пробувала свекруха сюди прибігати і порядки наводити, але мій чоловік не дав, та й я при своєму праві і маю круту вдачу. Таку сцену нам тоді свекруха влаштувала, що відтоді мій чоловік і чути про ту жінку не бажає.
Не знаю, що стало між свекрухою і її донькою. але вони також не спілкуються багато років. От і вийшло так, що єдина люина яка до неї балакає з усієї родини то я – невістка не люба.
Галина Валеріївна і з сусідами ніякого контакту не має, адже там уже давно горщики побиті. Вік своє бере, свекрусі за сімдесят і стала вона до мене все частіше телефонувати.
Нічого такого, дрібні прохання немічної людини. то їй хліба придбати, то у домі прибрати, а то на городі що допомогти. І ніби ж як нічого такого, але живе вона на іншому кінці села і йти мені до неї добру годину.
Поки до неї, поки там і звідти, так добрих 5 годин минає. а в мене і робота і власний дім і діти. Свекрусі сумно самій, уваги хочеться,от і телефонує по три рази на день з різними проханнями дрібними.
Я не раз просила чоловіка піти до мами його і допомагати їй разом, але він про це і чути не бажає. Телефонувала і до зовиці. але там стіна нерушима – про маму і знати не бажає. У них обох одне виправдання: “Знати про неї не хочемо. вона нам життя зіпсувала”.
А я вже так просто не можу, адже живу на два будинки фактично. І не покинути свекрухи, адже ж жива людина і бачу, що допомога їй справді потрібна, але й не розумію. як так вийшло, що я – зовсім чужа людина, раптом стала повинна це робити.
Сили уже під кінець. І важко до не можу і шкода мені тієї жінки.
От як мені дітям її нагадати, що в них мама є? А чи це можливо узагалі?
16,11,2023
Головна картинка ілюстративна.
