Я стільки разів чула історії про недобрих свекрух, що знайомитися з мамою свого майбутнього чоловіка не хотіла категорично і відтягувала цей момент, як могла.
Все обтяжувалося ще й тим, що цей шлюб у мене вже другий. Вперше заміж я вискочила досить рано. Це зараз, коли мене життя вже чогось навчило, я розумію, що я не заміж тоді хотіла, а саме втікала з дому.
Річ у моєму вітчимі. Ми з ним категорично не зійшлися характерами та поглядами на життя. Можливо, якби ми познайомилися з ним, коли мені було років зо п’ять, то ситуація склалася б інакше.
Але мама привела в дім вітчима у розквіт мого перехідного віку. Мені було тринадцять і до цього ми з мамою жили душа в душу. Наші стосунки були цілком комфортними та вільними. І тут з’явився він!
Я не можу сказати, що вітчим, аж дуже погана людина. Але в молодості він мав проблеми із законом і це залишилося в ньому назавжди. Весь цей сленг та дивний гумор я ніколи не сприймала нормально.
Я досі не можу зрозуміти, що мама в ньому знайшла. Але вони вже багато років разом і це – її вибір. На мене ж, з його появою, почали сипатися шпильки, зауваження та інша прихована критика. І безглуздя я, і безрука, дармоїдка і дармоїдка і ще багато неприємних недрукованих слів.
Зрозуміло, що перший шлюб не склався. Але після розлучення я до матері з вітчимом уже не повернулася.
Орендувала житло і зажила нарешті вільним життям. Добре, що в першому шлюбі не мати дітей.
До речі, моя перша свекруха була просто втіленням мого вітчима тільки в жіночому образі. Вона і лаяла мене практично тими самими словами.
А тут майбутній чоловік тягне знайомитись з батьками. Звичайно, мені було так страшно, що не описати словами. Досвід уже був. І не діяли на мене розповіді чоловіка, що мама у нього чудова людина і буде тільки рада.
І ось настав день ікс. Тягнути було далі вже нікуди. Заява вже лежала у РАЦСі. Як тільки чоловік відрекомендував мене своїй мамі, та підійшла до мене і ніжно взяла за плечі:
– Ну, Нарешті у мене буде донечка! – І обняла.
Я дивуючись такому прийому так і просиділа мовчки майже весь вечір. А майбутня свекруха мені розповідала, як вона зраділа, що нарешті в житті її Костика з’явилася я. Що не треба їй хвилюватися за нього і чекати дзвінка після роботи. Що вона точно бачить, що він закоханий у мене по вуху.
Але найнезабутнішим для мене став інший епізод. Після того як ми з батьками познайомилися, вирішили, що і самим батькам потрібно один з одним до весілля побачитися.
Влаштували святкову вечерю, щоб свати могли поспілкуватися. Вирішили це зробити на нейтральній території, тобто у нас.
Я, звичайно, приготувала багато всього на стіл. Це ж перша сімейна вечеря
Я бігала, накривала на стіл, чоловік на кухні шукав штопор.
Але мій вітчим звик розмовляти з певною манерою. Я вже стільки років чую таке звертання, що взагалі часто й не помічаю. Ось і в того разу вітчим щось знову почав говорити про мене неприємне:
– Та свати не в курсі ще, що у нашої Олени ручки обидві ліві? Вона ж нічого не вміє. Вона завжди була така, скільки її пам’ятаю. Я б вам не рекомендував щось сьогодні їсти…
Вітчим хотів сказати щось ще, але тут свекруха крижаним тоном обірвала його промову:
– Оленка тепер і наша донька теж! Хороша чи погана, але наша. І не смійте так про неї говорити.
З того дня я від вітчима поганого слова більше не чула жодного разу. Він тепер про мене вважає за краще взагалі ніяк не казати. Хвалити мабуть вище за його сили. Але й це – бальзам для моєї душі.
Так що моя свекруха – чудова жінка. Моя мамулечка. Ніхто ніколи за мене так не заступався. Навіть рідна мама стільки років мовчки все це вислуховувала. Свекруха завжди мені каже, що якщо раптом її син мене скривдить, щоб я одразу їй розповідала, а вона вже розбереться.
Із чоловіком живемо дуже добре. Але коли він ненароком мене чимось ображає, я завжди йому жартома кажу, що піду жити до мами. До його мами! І ми одразу миримось.
