Я чомусь звикла за когось додумувати, що він відчуває, бо вчинив саме так, а не інакше. Не знаю, чи у вас таке буває, але у мене завжди. От, як кажуть, що хлопець не телефонує, тому, що дуже зайнятий, готує сюрприз і ти йому насправді дуже сподобалася. От я з тих людей, що в таке вірить, хоча відповідь перед очима – не телефонує, значить, не хоче чути й бачити.
І в моєму житті була така очевидна причина, дуже для мене важлива, але я завжди шукала виправдання такому благородною метою, а в результаті вийшло так, як і було видно з початку.
Я вийшла заміж дуже молодою, було мені дев’ятнадцять років, полюбила хлопця чи думала, що люблю. Але він запропонував одружитися, а всі мої подруги вже одружувалися, то й мені кортіло.
Стали ми жити у його батьків, вже було мені не так, як удома. Свекруха невдоволена тим, що я не шеф-кухар, не городник-селекціонер і не професійна домробітниця в одній особі.
Наше особисте життя зійшло нанівець, бо ж як це так – батьки в сусідній кімнаті ввесь час.
Переїхати до моїх батьків було наче з під стріхи та під ринву і у мене ще молодша сестра була.
– Колю, давай поїдемо в місто і будемо там жити?, – просила я чоловіка.
– Та мене мама не відпустить, – казав чоловік, – їй треба допомагати по господарству, ти ж бачиш, скільки у нас всього.
Я бачила, бо ж я то все порала. Коля вчився на механіка, але нічого не тямив у тому, так якось здав практику навіть не бачачи ні разу розібраної машини.
Я ж теж не хапала з неба зірок, бо закінчувала швейне училище. Колись мріяла, що буду шити одяг, як відомі модельєри, але не могла собі на нормальну машинку заробити.
Та й коли заробити, коли у свекрухи така велетенська господарка.
Ось таке замкнене коло. Далі у мене й дитина знайшлася і стало ще клопіткіше, бо вже я мала бути досвідченою матусею в очах усіх, а не здивованим і переляканим дівчиськом.
Якось я вже не витримала і пішла до своєї матері додому, хотілося аби мені дали виспатися хоч один день. А в мами, як у раю – дитина спить тихенько, мені дають поспати, їсти приготують та на підносі принесуть.
І так, що я залишилася в мами на місяць.
А за той місяць сталися в моєму житті кардинальні зміни. До сусідів приїхали майстри копати криницю і один робітник взяв за моду мені моргати.
– Відчепися. У мене чоловік і дитина є.
– То й що? Я ж лише дивлюся на таку красуню, – каже він мені.
І так мені стало від таких слів приємно. І вже я у мріях не зі своїм чоловіком, а з цим Олегом, бо гарний він такий, що й не передати словами.
Хоч майстри криницю й викопали, але став той Олег приїжджати до мого дому та чекати мене під ворітьми. Що я вже сварилася, що вже й тато виходив йому казати хай геть їде та заміжню жінку не займає, а той своє гне:
– Я тут просто стою і нічого не порушую.
А одного вечора я до нього й вийшла.
Олег просив мене покинути чоловіка та переїхати до нього:
– У мене своя квартира, від бабусі зосталася, будемо жити і чудово жити! Поїхали!
Йому було все одно, що у мене є дитина, казав, що роститиме її як свою. І я погодилася.
Микола і його мати не дуже й мене пробували перерадити, була і нема, яка різниця. Все пройшло мирно і спокійно.
Олег від мене був старшим на шість роківє, на той момент мені було двадцять три, а йому двадцять дев’ять. Він так само був одруженим і дуже рано, у нього є син, але він не зміг ужитися зі своєю жінкою.
– Ми мали різні характери, – казав він мені, коли я його питала, чому він пішов.
І ось ми живемо і чудово все у нас. Настільки чудово, що я й не думала, що таке можливо, то не до порівняння життя у свекрухи. Але йшов час, а от пропозиції руки і серця не надходить від Олега. Він в побуті все робить, мені допомагає, доньку мою любить, зарплату мені віддає, на нас нічого не шкодує, але заміж мене не кличе.
Я спочатку чекала. Далі мовчала. А через два роки й спитала, в чому річ.
– Ми ж добре живемо, чого ти? Я вже був одружений і ти була, давай тепер жити без цих умовностей.
Я тоді до мами, а вона мені каже:
– Навіть не думай до мене вертатися, Ліні заміж виходити і хто її візьме, коли у неї сестра розлучена удруге? Вже вибрала собі такого чоловіка, то й живи з ним. Тебе ніхто до нього не тягнув.
І я собі подумала, що раз таке діло, то треба так постаратися аби він таки на мені женився.
І ось тоді й сталося те, що потім лишень підтвердило, що людина робить те, що їй вигідно і не більше.
Вирішила я зайти з боку доньки, вона у мене була маленька, пізно говорила, тільки те, що їй було треба. І все короткими реченнями чи взагалі лишень дієсловами.
Я тоді доні й кажу:
– Іринко, скажи Олегові так: «Можна я тебе татом називати буду?».
Дитина очима покліпала, бо вона розуміла, що у неї є тато Микола, який, ніде правди діти, приїздив до неї і свекруха признавала онуку, привозила іграшки, бувала на святкових заходах в садку, на дні народження, а на канікулах, то ми приїздили в село і Коля міг доньку на кілька днів забирати до себе.
Тому вона знала, що є два тати і Олегу теж могла сказати «тату», або Олег. А тут як вона йому отак скаже офіційно, то й він так само офіційно їй відповість.
І ось дитина підходить до Олега і це йому каже. той мало там не впав, а тоді й каже:
– Іриночко, у тебе є тато. Можеш мене називати «дядя Олег».
Донька розвернулася і пішла геть. І мені б так само розвернутися. Але ж я подумала, що он який Олег благородний, не хоче в Миколи забирати ще й доньку, бо вже забрав дружину.
Але правда була на поверхні – якщо він не хоче аби його кликали татом, то й не хочу надалі цю дитину ростити. Якщо він не хоче називати жінку дружиною, то й не хоче надалі з нею жити.
Дванадцять років мені знадобилося аби це все усвідомити.
А потім він ще й усе на свою користь перевів:
– Я всі ці роки мав перед тобою вину, що забрав тебе в чоловіка, тому й так довго з тобою жив. А більше не хочу це все тягнути. Сподіваюся, ти знайдеш своє щастя.
Я вернулася до Миколи. Свекруха зменшила господарку, Іринку вони завжди приймали, а мене вже отак попри неї. Від Миколи у мене ще з’явився на світ син Андрійко, він об’єднав нашу родину і наче витер всі мої прогріхи. Микола одразу ж на мені оженився, минуле мені не згадує.
Я йому дуже за це вдячна. Інколи думаю, чи всі ці роки я б змогла у них прожити, якби не було Олега. Бо на початках з ним так все було чудово, а вкінці, як і з Миколою. Зате тепер у мене з Миколою геть інші стосунки і це мене дуже тішить.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
