Хоч я навчалася за рахунок бюджету, батьківських грошей мені не вистачало, тож я перевелася на заочне й влаштувалася нянею в молоду родину. Подружжя багато працювало, особливо успішною була Наталія. Коли Артемкові сповнилося два роки, його мамі запропонували дуже вигідний контракт в Барселоні. Порадившись із чоловіком Бориславом, Наталя поїхала в Іспанію, обіцяючи, як все піде добре, купити житло, знайти роботу для Бориса, щоб родина мала можливість возз’єднатися в цій країні.
Цілий рік я залишалася працювати в сім’ї. Наталя телефонувала, просила давати слухавку Артемкові, виходила на відеозв’язок, наполягала, щоб я щодня нагадувала хлопчикові про маму, щоб дитина її не забувала, що я й виконувала, бо встигла вже полюбити Наталю, та й отримувала гарну зарплату. А ще я була вдячна їй, що взяла мене на роботу без досвіду, повіривши мені, що я люблю дітей й тому вибрала педагогічний. Довіра жінки стимулювала мене старатися, щоб довести свою відданість родині.
Борис багато працював, навіть у вихідні, бувало, зовсім не приходив додому, і я змушена була ночувати з Артемком. Тоді він платив мені більше, і мене це влаштовувало.
Все змінилося, коли Наталя повідомила, що вона придбала квартиру й підшукала для Борі роботу. Весь цей час дружина поповнювала його платіжну карту, щоб він мав кошти на переїзд. Та з усього було видно, що Борис і не думає виїздити, хоч Наталі нічого не каже. Більше того, він почав виявляти такі знаки уваги до моєї особи, що мене геть спантеличило й обурило. Борису було вже за тридцять, виглядав ще старшим і соліднішим, а я в свої двадцять була така схожа на підлітка, що перехожі вважали мене сестрою Артемчика, і, мабуть, донькою Бориса.
Щоб не робити проблеми в сім’ї, я відмовилася працювати, чим збентежило Наталю, але не повідомила їй причини, вигадала щось про неуспішність, хоча це було недалеко від правди. Я таки не встигала з кількох предметів через вічну зайнятість.
Коли Артемкові сповнилося чотири роки, я дізналася, що Борис із сином так і не виїхали в Іспанію, натомість він найняв другу няню, а дружині надіслав повістку до суду. Відшукавши мене в університеті, Борис просив бути його свідком за винагороду, тільки свідчити, що Наталя зовсім не цікавилася сином. Звісно, я обурилася такою пропозицією. Тоді він сказав, що в його можливостях виключити мене з інституту. На той час я вже працювала в супермаркеті й поступово позбавлялася своїх «хвостів», тож була ошелешена, коли мені повернули документи.
І ось я на засіданні суду, де розглядається справа Бориса й Наталі про розірвання шлюбу й визначення проживання сина з батьком. Серед свідків упізнаю працівницю інституту Ірину Володимирівну. Як пізніше з’ясувалося, це й була нова няня Артемка. Вона озвучила ті слова, які Борис надіявся почути від мене, буцімто Наталя – нікудишня мама, за два роки ні разу не приїжджала в Україну, щоб побути з сином. Свідчить молодший брат Бориса Устим і подруга, з якою Наталя працювала в Іспанії.
І ось, нарешті, викликають мене. Я маю виступати на боці позивача. Борис, очевидно, сподівається, що я скажу, як він просив, матиму нагороду, мене поновлять в інституті. Наталя, сумна й розчарована, вже втрачає надію. Та я говорю чистісіньку правду. Всі ошелешені. Я сідаю на лаві свідків. І тут несподівано брат Бориса просить повторно його опитати. «Ти пожалієш», – каже Борис. Та в Устима, нарешті, пробудилася совість, і він признається, що останнім часом сам доглядав Артемка, поки Борис з його коханою Іриною відпочивали в Таїланді.
На цьому ж засіданні Наталія подала зустрічну заяву про розлучення і проживання сина з нею. Суд задовільнив її прохання. З Іспанією жінці довелося попрощатися, так як Борис не давав згоди на виїзд сина за кордон, але вона знайшла роботу в Україні, а мені запропонувала знову стати нянею цього чудового хлопчика.