fbpx
Історії з життя
Хоч закохані не сумували, та потроху доїдали запаси. І ось одного вечора, крім п’яти картоплин, пари цибулин і олії на дні пляшки нічого не залишилося

Із майбутньою дружиною Сергій познайомився у поїзді. Відправили його якось у відрядження. Приїхав на вокзал, знайшов свій вагон, зайшов у купе. Попутниками виявилися галаслива тітка і тендітна, тиха дівчина з великими сірими очима.

Потяг вирушав ближче до ночі. Перекинувшись кількома фразами, попутники лягли спати.

Тітка постійно крутилася, охала і ахала, ходила сюди-туди, а потім влаштувала концерт. Відчитала провідницю за жорсткий матрац і відсирілі простирадла. Та принесла їй інший комплект постільної білизни, але пасажирка не заспокоїлася. Зажадала перевести її в інше купе. Щоб припинити галас, їй пішли назустріч. Добре, що хоч вільних місць вистачало.

Вже ближче до ранку запанувала тиша.

Сергій прокинувся раніше. Привів себе в порядок, сходив за окропом. Дівчина прокинулася, коли він з насолодою потягував гарячий чай.

Після ранкового туалету їй, ясна річ, захотілося випити кави. Саме в цю мить поїзд зупинився.

Дівчина полізла у сумку по гроші. Мабуть, хотіла вийти на перон, купити щось поїсти. Перерила все: гаманця немає.

Сергій мовчки спостерігав за нею. Ось уже сльози навернулися на очі, але дівчина не здається, тримається молодчинкою. Комусь зателефонувала. Їй підтвердили, що гаманець лежить удома, на тумбочці у передпокої.

Сергій, ясна річ, вирішив допомогти. Запропонував чаю. Вона дістала з торби печиво, поклала на стіл. Відкушувала маленькими шматочками, намагаючись не лишати крихти.

Поступово розмовляли. Виявилося, що вони мають багато спільного. Та й відчуття було таке, ніби вони знають одне одного все життя.

Розлучатися із чудовою дівчиною не хотілося. Сергій, коли прибули за місцем призначення, запропонував їй трохи грошей. Вона взяла, подякувала. Обіцяла повернути, як тільки зможе. Взяла його номер телефону. На тому вони й попрощалися.

Сергій був у відрядженні кілька днів. Вирішив усі поставлені завдання, зустрівся з усіма, з ким планував, оформив необхідні документи та повернувся додому. Весь цей час дівчина стояла у нього перед очима. Він продовжував розмовляти з нею, вдивлявся у її величезні сірі очі.

Звичні, розмірені будні, відволікли Сергія від думок про прекрасну супутницю. Він із головою поринув у новий проект.

Якось наприкінці робочого дня задзвонив телефон:

─ Вітаю, це Олеся. Ми їхали з вами у одному купе. Я хочу віддати вам гроші. Де ми можемо зустрітися?

Слухаючи цю тираду, Сергій спочатку розгубився, потім зрадів, потім схвильованим голосом спитав:

─ А де вам зручно?

─ Давайте у центрі. В кафе «Зустріч». О 19:00.

─ Домовилися.

Сергій не міг повірити: він побачить її за годину!

Побіг, купив квіти та полетів на зустріч. Коли зайшов у кафе, Олеся вже була там.

─ Я дуже радий вас бачити, ─ соромлячись, промовив Сергій і простяг букет.

Сірі, чудові очі Олесі стали ще більшими, спалахнули від захоплення. Приймаючи букет, вона легко торкнулася Сергієвої руки.

─ Спасибі. Не варто було.

─ Я справді дуже радий, ─ хлопець не зводив з дівчини очей, ─ прогуляємось. Сьогодні чудова погода.

Вони гуляли до ранку. Наступного дня зустрілися знову. Потім ще і ще. Незабаром обоє зрозуміли, що розлучатися стає дедалі важче. І за місяць вирішили жити разом, орендували невелику кімнату на околиці міста.

З роботи Сергій летів додому на крилах. Зустрічав Олесю із занять – вона навчалася на останньому курсі. Молоді люди вирішили, що довчитися потрібно у будь-якому випадку, тому дівчина день і ніч вчилася, щоб здати дві сесії достроково. Те, що поки що у них одна зарплата, і квартирка коштує недешево їх не лякало. Головне – вони були разом.

Олеся виявилася гарною господинею, вміла економити, смачно готувала із найпростіших продуктів. Тому на життя сяк-так вистачало, незважаючи на оренду житла.

І раптом. Це славнозвісне раптом. У Сергія на роботі виникли труднощі. Фірма змінювала форму власності, зарплата знизилася в кілька разів та й ту виплачували нерегулярно. Грошей вистачало лише на оплату кімнати та на проїзд.

Але закохані не сумували. Потроху доїдали запаси. І ось одного вечора, крім п’яти картоплин, пари цибулин і олії на дні пляшки нічого не залишилося.

Поки Олеся чистила і варила картоплю, Сергій підсмажив цибулю, посипавши її сіллю та меленим перцем.
Страва вийшла чудовою! Картопля з піджаркою здавалася найсмачнішою в світі.

Минуло сімнадцять років. Сьогодні у Сергія власний бізнес та красуня дружина, яка працює разом із ним фінансовим директором. У них великий, гарний будинок та двійко, вже зовсім дорослих, синів. Вони навчаються у Лондоні.

Щороку, відзначаючи річницю весілля, Сергій та Олеся готують одну й ту ж саму улюблену страву.

Вона варить п’ять картоплин, а він робить піджарку з цибулі.

І в цю мить на Землі немає нікого щасливішого за цих двох.

Автор: Svitlana Sushko.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page