У моєму випадку улюбленцем матері (і долі) став мій старший брат, мене ж вона в очі називала дитиною, через яку вона залишилася сама.
Все життя вона танцювала навколо мого брата як коло новорічної ялинки: вирішувала його проблеми, виплачувала його борги, допомогла «повірити в себе та розпочати нове життя». А для того, щоб він жив у достатку, навіть розміняла нашу трикімнатну квартиру, а мене з квартири виписала.
Богу дякувати, про мене дбали бабуся з дідусем, яким мати мене спихнула подалі від очей. Бабусі з дідусем вже давно немає, ми з чоловіком живемо за містом, а в їхній квартирці зараз живе моя донька із зятем і дитиною.
Все у нас добре, а з братом і мамою я практично не спілкуюся, та й вони особливо не виказували бажання мене бачити, поки раптом не сталося таке.
Нещодавно з мамою трапився прикрий випадок, десь там впала і тепер не може ходити, бо треба ту проблему вирішувати оперативно. Я сказала відразу – гроші на операцію я дам, а далі самі.
Брат дуже хотів, щоб я забрала її лежачу до себе і доглядала до одужання, але я своє слово сказала — мене її подальша доля не особливо цікавить. Я спробувала йому пояснити, що настав час платити по рахунках, адже наша мама все життя про нього дбала, а те чим і як я живу, її абсолютно не цікавило.
Звісно ж, після цього я вислухала у свій бік купу “приємностей”, але все одно вважаю, що вчинила правильно. Вибачте, звичайно, але мама сама обрала собі улюбленця, нехай тепер його «любов’ю» і обходиться. Навіть зараз я бачу, як наповнюється ніжністю її погляд, коли дивиться на синочка. А про мене вона згадала, тільки потрапивши в біду, не розуміючи, що за всі ці роки в моїй душі не залишилося до неї інших почуттів, окрім розчарування.
Наталія, 49 років.
