І хоч на годиннику була всього лише десята година ранку, сонце відчутно припікало.
Карина кинула роздратований погляд на блакитне небо і прошепотіла собі під ніс:
— Градусів тридцять, не менше.
— Карино Вікторівно, — смикнула її за руку дівчинка, — давайте пограємо у квача?
— Ні, сонечко, — дівчина всередині здригнулася від однієї думки про активні ігри, — ми зараз всі зберемося в альтанці і почитаємо книжку. Надто вже спекотно!
— Ну Карино Вікторівно… — відразу заканючили діти, яким хотілося від душі побігати. У групі їм гасати заборонено! — Ми не хочемо читати книжки!
— Ніяких заперечень! Всі йдемо в альтанку.
Діти надули губки, але все ж послухалися і повільно, наче їх вели на страту, попрямували до просторої альтанки. Вона стояла в тіні дерев і в жаркі дні здавалася раєм на землі.
— Що будемо читати? — спробувала розворушити дітей вихователька. Але малюки мовчали, зберігаючи ображений вираз обличчя. — І що ж мені з вами робити? — поставила риторичне запитання Карина, закотивши очі. Для неї працювати влітку було набагато важче, ніж в будь—яку іншу пору року. Дітям байдуже на погоду, вони хочуть рухатися, а вона в цей час повільно плавиться від нестерпної спеки.
— Гаразд, — здалася Карина. — Біжіть грайте.
Малеча із захопленими вигуками рвонула на свободу. Дівчина вкотре за день важко зітхнула і пішла за ними.
Задзвонив телефон. Карина, уважно спостерігала за дітьми, відповіла, не дивлячись на екран.
— Слухаю.
— Хочу повідомити, — пролунав з слухавки вкрадливий жіночий голос, — що твій чоловік зараз далеко не у відрядженні. Здогадайся, чим він зараз зайнятий?
— Ви, мабуть, номером помилилися, — відповіла дівчина і відключилася. Ніколи їй з усякими там незрозумілими людьми розмовляти, потрібно за двадцятьма непосидами стежити. Та й чоловіка у неї немає.
Увечері того ж дня дівчині прийшло повідомлення від незнайомого номера. В принципі, його зміст мало чим відрізнявся від ранкового дзвінка.
«Я не жартувала. Твій чоловік тобі не вірний. Він зараз зі мною, в моїй квартирі, а не у відрядженні. Хіба ж тобі це байдуже?»
Карина з цього тільки посміялася, мимохідь поспівчувавши тій, кому насправді призначалося це повідомлення. І вкотре зраділа, що сама ще незаміжня. Минув тиждень, і дівчина вже забула про той випадок. Але пролунав черговий дзвінок.
— Та чого ж ти ніяк не заспокоїшся? — міркувала Карина, дивлячись на номер. — Думаєш, дружина кине твого любчика і ви будете разом?
Спочатку дівчина не збиралася відповідати. Навіщо? Адже вона не має ніякого стосунку до цієї ситуації. Але незабаром їй набридло. П’ять дзвінків за останню годину!
— Слухаю, — роздратовано кинула Карина, ледь стримуючись, щоб не почати сваритися.
— А твій чоловік сьогодні обідав у мене, — радісно заявила жінка на тому кінці дроту.
— От і чудово, — в тон їй відповіла Карина. — Може, і вечерею погодуєш? Бо мені щось ліньки готувати.
— Ні, ти, схоже, не зрозуміла, — дещо розгубилася панянка. — Він був у мене і ми не лише чай пили.
— А він чай п’є? — продовжувала знущатися дівчина. — Я навіть не знала. Вдома він тільки каву визнає. Значить, купуватиму чай, спасибі за новину. Хоч заощаджу.
— Ти зовсім тю-тю? Твій чоловік у гречку стрибає, а ти про економію? — зойкнула «любаска», явно не розуміючи такої поведінки «дружини».
— Та хай стрибає, у нас є шлюбний контракт, всі гроші і майно залишиться у мене, — відповідала Карина, а сама тихенько засміялася, уявляючи обличчя своєї співрозмовниці. Бідолаха зараз явно засмутилася. — До речі. Передай йому, хай грошима сильно не розкидається. У цьому місяці я йому більше не дам. Поки що. І не дзвони мені більше. Нічого нового ти мені не розкажеш.
Дівчина кинула слухавку, відчуваючи, як поганий настрій повільно її покидає. Правильно кажуть — напакостив і на душі радість…
Фото ілюстративне.
