Галочка дуже зголодніла і сон би точно допоміг їй забутися, однак заснути ніяк не вдавалося.
— Павле, закрий вікна, бо холодно, — вона почула голос матері, однак у дитини не було сили вийти до неї.
— Нащо ти їх відкривала? — Батько зачинив вікно. — А Галька де?
Батько ходив по квартирі у пошуках доньки і таки знайшов її в кутку кімнати, біля холодної батареї. Вона сиділа, обійнявши свої колінця і закритими оченятами.
— Чому не спиш? — Батько підійшов, але навіть не нахилився до неї, — На ось.
Він простягнув їй кимось надкушений бублик. Галя повільно простягнула ручку, очікуючи підступу. Батько поклав їй у руку бублик.
— Та їж, чого боїшся. — Він вийшов з кімнати.
Галі було майже п’ять, але виглядала вона, мов трирічна дитина. На світ з’явилася кволенькою, довго лежала в стаціонарі, чому від неї тоді не відмовилися, не ясно.
Її вихованням ніхто не займався, вона явно було зайвою в цій родині. Вже з трьох років дівчинка гуляла на вулиці одна. В садок вона ніколи не ходила.
Галя повільно їла бублик і сама не помітила, як провалилася в глибокий сон. Розбудив її наполегливий стукіт у двері.
— Павле, йди відкрий, — мати сонно гаркнула на батька.
— Вітаю! Ви Павло Олександрович? — Галя почула бадьорий жіночий голос, який доносився з коридору і тупіт ніг якихось людей.
Потім її забрали з квартири, цей період свого життя вона практично не запам’ятала, батьки залишилися десь далеко в минулому, а нове життя було настільки багате на різні події, що її свідомість не встигала усе це аналізувати.
Через рік вона опинилася в новій родині, де жінка з дуже приємним голосом і теплими руками оточила її турботою, а чоловік у неї був мовчазний і серйозний.
У Галі з’явилися красиві сукні, різні іграшки і книги, тепер вона кожного дня купалася у ванній із запашною піною, спала в м’якому і теплому ліжечку.
В садок вона так і не пішла, тому готувалася вже в наступному році йти до школи. Займалися вони вдома з її новою мамою.
Все в її житті тепер було добре, зрідка вона згадувала своє минуле, хоча там особливо не було що згадувати.
Все, що було раніше, поступово втрачало сенс. Лише зрідка серйозне обличчя її теперішнього батька нагадувало про те, як хмурився рідний тато і лаяв її за якусь дрібницю.
Настало літо, Галюся весело бігала на подвір’ї з новими друзями. Вона була дуже товариською дитиною.
— Галю, — почула дівчинка чоловічий голос. Повернулась в той бік і побачила батька поруч з яким стояв велосипед ніжно-рожевого кольору. — Ходімо, буду вчити тебе кататися.
Маленька бігла до нього, не віривши своїм очам, вона давно мріяла про такий велосипед.
Вони каталися аж до самого вечора, тато терпляче їй все пояснював, підтримував і нарешті, вона поїхала сама. Проте ще досить невпевнено.
— Мамо! — Вони задоволені зайшли додому і Галя, переповнена щастям, хотіла з усіма ним поділитися. Жінка здригнулася, Галя так звернулася до неї вперше. Як же довго вона цього чекала! — Мене тато навчив на велосипеді кататися, дивись, який у мене тепер красивий велосипед!
Вона без зупину розповідала про свій досвід і з гордістю показувала маленькі подряпини. Мама ретельно обробила кожну “рисочку”. Потім вони сіли вечеряти і довго пили какао з печивом, яке спекла жінка.
— Як довго ми тебе шукали, — мама ніжно погладила Галинку по світлій голівоньці і накрила ковдрою.
— Як добре, що ви мене знайшли, — вона позіхнула і сонними оченятами подивилася на маму.
Галя пробурмотіла ще щось, але мама не змогла нічого розібрати, сон зовсім зморив дівчинку і вона заснула.
— Але ж ми мало не опустили руки, — тихо сказала жінка, дивлячись на сплячу дівчинку, потім поцілувала її в щічку і вийшла.
Тепер у них все буде добре, тому що погано, вже було.
