Моя подруга зараз у декреті. Дитині вже півтора роки, тому виплат можна вважати, що немає. Ситуація з фінансами у її сім’ї дуже складна.
Чоловік у неї хоч і працює, але платять мало, а знайти щось краще у нашому містечку дуже проблемно, особливо з його рівнем компетенції.
У чоловіка подруги за плечима дев’ять класів та досвід роботи слюсарем чи різноробом. Не знаю, як в інших містах, а в нас тут із такими даними багато не заробиш.
Щоби якось поповнювати сімейний бюджет, подруга вирішила в’язати речі на замовлення. У неї насправді це досить гарно виходить.
Собі, чоловікові та дитині вона в’яже і шкарпетки, і светри, і рукавиці, і шапки. Загалом, все, що тільки забажає. Собі дуже класну вовняну сукню зв’язала.
Намагається просувати свої вироби через інтернет, але поки що замовлення йдуть погано. Тож і з грошима в сім’ї, як і раніше, скрутно.
Я сама в’язані речі не дуже люблю і майже не ношу. Якщо тільки шкарпетки вовняні взимку вдома замість капців, а в іншому віддаю перевагу більш сучасним матеріалам.
Але мені хотілося підтримати подругу. Все ж вона не жебракує, а своїми руками робить гарні гарні речі, які потім продає.
Мені хотілося підтримати Вероніку, але просто так їй гроші пхати мені здалося якось негарно, тому я вирішила піти іншим шляхом.
Знайшла в інтернеті картинку з симпатичним светром, який би погодилася носити, прийшла до подруги і сказала, що хочу, щоб ось це вона мені зв’язала.
Вероніка подивилася на фотографію, сказала, що їй треба щось там подивитися, чи схему, чи ще щось, тому поки вона мені нічого сказати не зможе.
Я залишила їй світлину, сказала, що чекатиму, коли вона розбереться. Мені цей светр не потрібен був, тому я сказала, щоб вона не поспішала.
Через чотири дні вона зателефонувала, сказала, що знайшла схему такого светра. Їй треба, щоб я купила нитки, розписала скільки клубків, якої товщини, щось ще там треба було.
А потім вона озвучила мені ціну, після якої мені стало зрозуміло, чому її вироби не користуються популярністю.
Звичайний светр, без вишивки, без візерунків, без якихось прикрас, ще й матеріали всі мої. І за це все вона попросила 2900 гривень.
– А що ти хотіла? Це ж не машинна в’язка, а ручна робота, та ще й індивідуальна. Звичайно, це дорого коштуватиме, навіть якось образилася Вероніка.
Не знаю, чи модно зараз носити вовняні речі, але мені купувати такий светр розхотілося одразу. Я готова була розлучитися максимум із 1500 гривень плюс матеріал.
Довелося відмовитись, пославшись на тимчасові труднощі з грошима. Натомість тепер я розумію, чому в неї з бізнес так погано просувається. За такі гроші мало бажаючих купувати речі.
