Я не запросила маму на весілля свідомо. Я її дуже люблю, але вона любить лишень своїх кіз, кота і курей. Всі інші їй не цікаві.
Тому я вважаю, що вчинила правильно і ви так само скажете, коли вислухаєте мою історію.
Отож, у мене така мама, яка все віддасть дитині до останнього. Вона зараз тримає свою скромну господарку, щоб забезпечити нас усіх сиром і молоком.
Але ж є велике але.
Цього нікому вже не треба. Слава богу, я заробляю добре. Діти звикли до купованого і кому ті зусилля потрібні – я не знаю.
Десятки разів я їй казала аби покинула те все та ходила в гості до подруг, бо у неї лиш одні співрозмовники, то її тварини.
– Що я там не чула, – каже вона, – одне і теж говорять. Мені з тваринами цікавіше і спокійніше.
Для мене взагалі стало несподіванкою, що моя завжди така активна мама, розумниця і трудівниця перетворилася на ось таку господиньку, яка живе лишень своїми інтересами.
Мама все життя з людьми працювала, вона була головним бухгалтером на підприємстві, люди її поважали. Бачили б ви, як тепер дивуються, коли її бачать в місті, бо вона інколи їздить продавати молоко.
– Тарасівно, вам пенсії не вистачає?, – питають.
– Вистачає. Молоко у мене добре, от і хочу людям зробити користь, а вони мені, – спочатку мама все детально пояснювала.
Кожному знайомому вона розказувала, що втомилася від людей, в місті дуже її голова турбувала, а як поїхала в село, то все пройшло. І їй так краще.
І десь на десятій оповіді мама й замовкла.
Мені так це пояснювала:
– Нащо я буду комусь душу відкривати? Час свій тратити, а потім голова мені знову ниє. Кому треба про мене щось знати, той дізнається і не буде отак в душу лізти.
А далі вона вже й перестала їздити, продавала в селі, молоко козине смачне, а вона ще й годує добре от і беруть.
Ось так моя мама й обмежила коло спілкування з людьми.
– Знаєш, доню, за свої роки, то я лиш одиниці людей знала добрих, які мені помогли просто так, бо могли. А всі інші лиш би мене щось випитували, лиш би на мені пляму знайти. Не хочу я того спілкування, раз мені то треба.
Вона навіть телевізор рідко включає, бо там нема нічого цікавого.
А що є цікавим розглядати, як козочка навколо півня стрибає?
І ось у мене другі стосунки, перші не склалися і у мене син від першого шлюбу, а другі вже такі у мене чудові, що я й не знаю, щоб не зурочити.
Справа тому, що мій кавалер з багатої родини, йому сорок і мені сорок, ми наче чекали все життя один одного.
Він за те аби було пишне весілля і я погодилася. Про маму він не питав чи буде. А я заздалегідь вирішила, що її не буде. Я знаю, як їй важко дається залишити свою господарку, як вона не переносить такі скупчення людей, такі специфічні балачки на весіллях, то навіщо я буду її кликати?
– Підемо до мами після весілля і привеземо щось смачне, – казала я чоловікові.
Дмитро погодився, бо взагалі всім займалася його матір.
Вона мене прийняла добре в родину і я не розумію, чому вона вирішила через мою голову діяти.
Так от, настав час весілля і вже всі гості сходяться, вітають нас, як дивлюся я на свекруху, а вона така не спокійна, все когось в натовпі шукає.
А тут бачу, що вся спохмурніла і щось прошепотіла на вухо чоловікові, той тільки плечима стенув.
І ось вже останні гості біля нас, як я дивлюся – мама моя. Вся при параді, я її навіть не впізнала.
– Мамо, що ти тут робиш?
– Ой, доню, треба було прийти, от і прийшла.
– Але ти це все терпіти не можеш.
– Доню, справа не в святі, а в тому, як мене на нього зарошували.
І мама почала розповідь, а я від почутого не знала, що й робити.
Отож, мама собі була на оборі, як зупинилася велика машина і з неї вийшла свекруха моя.
– Тут живе Людмила Тарасівна?
– Так, це я.
– Ви?, – свекруха свердлила маму поглядом.
– Так, я. Ви щось хотіли?
– Хотіла вас на весілля запросити, – раптом свекруха розплилася в посмішці, – Дуже будемо чекати, а то донька ваша наче сирота. Лиш її син з вашого боку, як це так? Тому я вирішила все взяти в свої руки.
Вона простягла мамі запрошення і мама не наважувалася взяти, бо ж забруднить, щойно зі стайні, ще й в тих калошах.
– Я вам ось тут поставлю, – свекруха поклала конверт на лавицю і попрощалася.
Мама довго сиділа і думала, що то взагалі таке було.
– А потім я по старих знайомих пробила, що то за люди твої свекри і розумію, що з ними не можна щиро і просто. Такі люди хочуть аби всі навколо на них дивилися, щоб вони на чиємусь фоні виглядали чудово. От і запросили мене аби на моєму фоні чудово виглядати.
– Мамо, але ти чудово виглядаєш.
– Та прийшлося, доню, згадати минуле, але я не надовго, тільки привітаюся зі свекрами та скажу вам кілька гарних слів і піду.
Ви б бачили обличчя свекрухи, коли мама до неї підійшла. Так, перед нею була колишня головна бухгалтерка заводу, яка й не таких багачів бачила.
Мама сказала тост, щоб ми були щасливі і жили окремо.
На наступний день ми поїхали до неї з чоловіком і вона знову була моєю звичною мамою: говорила з козами і просила курей нестися.
– Знаєш, твоя мама вміє перетворюватися на геть мені не знайому людину, – після зустрічі з мамою сказав Дмитро, –
Мені варіант сільський більше до душі.
– Мамі теж, – засміялася я.
Тепер думаю, чи варто було мамі витрачати стільки зусиль аби постати перед сватами, як звичайна людина, коли вона у мене така надзвичайна? Бо там, де моя мама, там затишок і спокій, там хочеться бути. А де головна бухгалтерка, то там холодно аж сквозить.
Свекри нічого не казали, що провідували маму і для чого. Мені здається, що раз син нарешті женився, то вже треба перестати перевіряти та контролювати все навколо нього.
Він вже дорослий, то вже якось сам справиться, а то вони вже дуже турбуються, хто про них що подумає. Їй треба повчитися у моєї мами, хіба ні?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
