Після того, як не стало дружини Вадим Степанович сумував півроку й довів себе до стану старого дідуся. А потім одумався, що ж – життя триває. Не можна впадати у відчай. Він покинув палити, лише у великі свята дозволяв собі невеличку чарочку наливки, відмовився від багатьох страв, які додавали калорій. Та ще й почав бігати щоранку. Через півроку став не лише здоровішим, а навіть відчув себе на десяток років молодшим! Кожного ранку, прийшовши на службу, по кілька хвилин вистоював перед дзеркалом. Повертаючись на різні боки, розглядав свою струнку фігуру, а потім звертався до колег:
– У цьому костюмі одружував сина, а було мені тоді… Неважливо, скільки було! Зараз немає зайвого животика, обличчя рум’яне, коліна та спину не ломить, а головне знаєте що?
Хотів було сказати ще щось, але, обвівши поглядом жінок, густо почервонів, бо зрозумів, що говорить багато зайвого. Підійшов до друга Андрія, хитро усміхнувшись, щось шепнув тому на вухо. Той округлив очі й здивовано перепитав:
– Та невже? Оце так результат! Може, й мені почати бігати?
Жіночки переглядалися, мало що розуміючи із чоловічого діалогу. Вже коли обідали, Ольга Сергіївна висловила припущення:
– Мабуть, оновилося у нашого Вадима ще дещо!
Кинута фраза відразу підняла рейтинг Вадима Степановича серед жіноцтва. Його почали розглядати як потенційного кавалера. З того дня ніхто більш із колежанок не натякав на його поважний вік, ніхто не запитував про пенсію, яка вже була на «носі». Чолов’яга тішився думкою, що кожна із трьох самотніх молодичок спить і бачить своїм чоловіком саме його. До всіх панночок ставився уважно та люб’язно, по черзі проводив додому та ходив на вечері й сніданки. Даринка зітхала:
– Я думала, що про джентльменів пишуть лише у романах, а він ось, поряд!
Жанна кинула із сумом:
– Такі, як ми, йому не пара! Він шукатиме жінку витончену…
Ольга Сергіївна хитала головою:
– Такого чоловіка випускати із колективу не можна! Якщо він зміг так змінитися, то зможемо й ми! Із завтрашнього дня бігаємо разом із ним, їмо лише вівсянку, обідаємо супчиком, а кожної п’ятниці – розвантажувальні дні! Із зарплатні йдемо до перукарні, а потім по магазинах оновляти гардероб.
Андрій зі сміхом спостерігав за перевтіленням трьох колежанок. Якось перечепився й забив ногу через ваги, які вони принесли на службу й старанно маскували.
– Світ перевернувся, носяться із цією старою кичкою, мов із розбитим яйцем, а справжніх чоловіків упритул не бачать! – це він так про себе натякнув.
Панянки аж роти повідкривали від такого зухвальства, а Степанович спересердя кинув у друга коробкою скрепок, але не поцілив.
– Думаєте, що він мені тоді шепотів на вухо? – продовжив Андрій. – Що спить без пiгулок. А ви що подумали? Ото вже – голодній кумі хліб на умі.
Минув місяць. Вадим Степанович пішов на пенсію, бо краще піти джентльменом, ніж сидіти у кутку, мов стара кичка. Андрій зайняв його місце, джентльменом його не називають, але запрошують на каву, пригощають пиріжечками та борщем із термоса. Що поробиш, коли чоловіків справді в місті мало.
Андрій розкошує тепер. Одружуватись він на колегах і не думає, шукає принцесу. Багату, красиву, розумну й молоду. Правда, ось недавно в клубі його назвали «отой дядько». І він це почув. Але надії не втрачає.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news суворо заборонений!
За матеріалами – «Вісник Переяславщини»,
Автор – Людмила Левченко.
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Intermarium.news.
Фото – ілюстративне(pixabay.com).
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
