Живу з чоловіком 25 років, виростили дитини, вивчили, але живе поки з нами. Ми в цивільному шлюбі, ніяких матеріальних прав у мене немає. У нього велика гарна квартира, є заміський будинок, все записано на нього. Дитину не прописано, нічого не виділив, хоча обіцяв.
В даний час чоловік майже не працює, цілий день лежить перед телевізором, по дому нічого не робить, я працюю, ще обслуговую повністю його і будинок. Він мене не сприймає, як жінку. Для нього я кухарка і домробітниця:
— Хто ти тут така? – питає в мене, – Живеш на всьому готовому. Ти мені ніхто і проживаєш тут тільки з моєї ласки. Тож голосно не розмовляй, шановна. Хто знає де ти завтра будеш. Іти тобі нікуди.
Так, мені нікуди йти, у мене немає житла. Є у мами маленька квартира, але там ще сестра зі своєю дорослою дитиною, вони ледве розміщуються і без нас. Зняти житло можна, звичайно. Але тоді зовсім мало залишиться грошей, зарплати у нас невеликі, а ціни більше, ніж в столиці.
Син якому 22 давно просить мене з’їхати від тата. Але ж куди? Так хоч дах над головою. А пенсія коли прийде. На що я житло зніматиму? Розгубилась я…
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
