Останнім часом я часто задумуюсь над темою добра. Скрізь навколо — у соціальних мережах, розмовах з друзями, навіть у випадкових фразах на вулиці — чую заклики: «Будьмо добрішими», «Допомагаймо одне одному», «Робіть добро і не чекайте нічого взамін». Здається, ці слова стали своєрідним девізом нашого часу. І я, наче багато інших людей, намагаюся йти цим шляхом.
Я люблю допомагати іншим. Це приносить мені радість і відчуття, що я роблю щось важливе. Але нещодавно сталася ситуація, яка змусила мене по-новому подивитися на власну доброту.
На роботі мене попросили допомогти з проєктом. Я погодилася, хоча мала багато своїх справ, адже хотіла бути корисною. Декілька вечорів поспіль сиділа над цим завданням, робила більше, ніж мала і значно більше ніж інші. І все йшло добре, поки в якийсь момент я не зрозуміла, що моя допомога стала для колег просто буденністю. Вони перестали дякувати, а одного разу, коли я запитала про допомогу у відповідь, почула: «Вибач, не маю часу». Хоч я точно бачила, що людина не зайнята.
Це вразило мене до глибини душі. Я поділилася цим із друзями, розраховуючи на розуміння або хоча б підтримку. Але замість співчуття почула:
— Ну, хто везе, на тому й їдуть.
— Не треба було бути такою доброю, люди це не цінують.
І от я сиджу з цими двома зовсім протилежними думками. З одного боку, світ закликає до добра.
«Доброта врятує світ», — кажуть нам. З іншого боку, коли ти намагаєшся допомогти, віддаєш себе, чуєш: «Це твоя помилка. Не варто було так старатися».
То де ж межа? Чи варто бути добрим, якщо твоє добро сприймають як належне? Чи варто допомагати, знаючи, що не отримаєш навіть простого «дякую»? І чи є ця проблема не в людях, які не цінують, а в мені, яка не вміє встановлювати межі?
Я довго думала над цим і дійшла висновку, що, мабуть, корінь проблеми — у балансі. Бути добрим не означає перетворювати себе на того, хто завжди і всім допомагає, навіть якщо йому це незручно. Доброта має бути свідомим вибором, а не самопожертвою.
Тепер я вчуся казати «ні». Не тому, що перестала вірити в добро, а тому, що хочу зберегти його у своєму житті. Доброта не повинна виснажувати. Вона має приносити радість і гармонію, а не розчарування. А якщо хтось цього не цінує, це вже не моя відповідальність.
А як ви вважаєте? Чи можливо бути добрим, не дозволяючи іншим сісти тобі на шию? І чи справді добро завжди повертається?