Мудра теща.
Літня жінка поливає кімнатні квіти на підвіконні, в кімнату вбігає її донька, дівчинка років тридцяти п’яти.
– Мама ти одна?
– А як щодо того, щоб таки привітатися, запитати у мами, як вона ще почувається?
– Ой, здрастуй, мамо, як ти себе почуваєш, я дуже засмучена, а тата немає?
– Почуваюсь, згідно паспорта, ти ж знаєш, для мене, шо в документі — закон. А тато потрібен для розсмучування? Тата немає, він таки пішов вірити в Бога.
— Куди пішов?
— Напруж мізки, куди тато ходить по суботах?
— А… в синагогу…
— Я сподіваюся, шо в синагогу, а не до жінки поговорити про Бога… (розсміялася), ну а тебе яким вітром занесло, шо у тебе знову не слава Богу?
— Ой, мамо, я не можу більше, розлучуся з Яшкою!
— А твій Янкель, між нами кажучи, не найгірший чоловік на світі! Ти думаєш за тобою буде черга стояти? Ага зараз! Розхапали не беруть! Теж мені — королева Шантеклера!
— І чого ти так за нього горою? Думаєш він тебе любить?
— А мені шо кисло в борщі від того, шо він мене не любить? Я просто знаю свою доньку, за такою дружиною і золоту тещу таки розлюбиш! Ти будь-кого до цугундера доведеш!
— Мамочко, а як то кажуть: “Яблуко від яблуні..”(єхидно посміхається).
— А ще кажуть: “В сім’ї не без… сама знаєш” (показує язика і підморгує) І вистачить рвати мені недуже серце, говори вже!
— Мамо, ось поміркуй сама: ми йдемо сьогодні на День народження, я хочу дати п’ятдесят доларів, а він каже: “Ого!”
— А шо він не правий? Навіщо підривати людям очі, шо ви багаті! Візьми скромно шість кришталевих фужерів і йди.
— Розсудила називається! Кому потрібні зараз твої фужери? У всіх це давно є!
— А я не суддя, щоб ти хотіла знати, а працівник культури! Я вже навіть сама не згадаю, скільки років поспіль продаю квитки в цирк! І дуже вдало! А не потрібні їм фужери, то вони іншим подарють, от і вся любов!
Донька обурено дивиться на матір. Заходить хлопчик, років сорока.
— А чого у вас двері відкриті? Привіт, мамо!
— Ой, хто прийшов! Янкелю, я така радезна, їсти будеш? У мене така дивовижна риба, пальчики проковтнеш, я для тебе спеціально робила, якби ти зараз не прийшов, я б тата відправила, шоб він тобі відніс!
— А мені? — донька ображено подивилася на матір, — мені ти навіть не запропонувала!
— Доню, я винувата, там і тобі вистачить, просто я так зраділа, шо побачила Яшу! Я всім сусідам розповідаю, який у мене золотий зять! Кращий, ніж у когось син! І слухай, Янкелю, сюди: я хочу, шоб ти знав, шо я на твоєму боці. Твоя дружина мені тут божевільну голову зробила, а я кажу, шо ти правий! Ти на кухні поїси, чи тобі сюди принести?
— Дякую, мамо, ми ж недавно снідали, я не голодний, і спасибі, що підтримали, а то моїй дружині нічого не доведеш, стоїть на своєму і хоч танцюй!
— Ти знаєш, Янкелю, а вона не така погана дружина, вона мені стільки розповідала за тебе, так хвалила, а мені було так приємно слухати, який ти хороший, я ж тебе, як рідного сина люблю, ти ж знаєш!
(Донька пила воду і поперхнулася при цих словах).
Яша підійшов і обійняв дружину:
— Так? Не чекав, думав скаржитися побігла…
— Шо ти, вона порадитися побігла, ой, не хотіла говорити, ну ладно, відкрию тобі таємницю: Діна хоче тобі приготувати щось смачненьке, але я не скажу, що саме, ну ось ми і радилися, як дві господині! А за подарунок вона випадково сказала, шо ви це не вирішили ще, так я і сказала, шо ти прав.
Весь монолог мами донька слухала з широко розкритими від подиву очима, потім посміхнулася:
— Мамочко, спасибі, я все запам’ятала, що ти мені говорила, якщо, раптом, щось забуду, я подзвоню. Ну, нам пора, ми підемо.
— Ні, поки ти не візьмеш для Яші рибу, я вас таки не випущу!
— Тільки для Яші? Ти знову про мене забула?
— Ой, дірява моя голова, ну ти ж знаєш, шо він у мене на першому місці, а потім ти – сказала мама і посміхаючись, винувато знизала плечима.
Зять стояв із задоволеною посмішкою. Його теща принесла закутану в смугастий рушник рибу-фіш поставила у водонепроникну сумочку і подала зятю.
— Ось, їж на здоров’я і шоб все мені вже з’їв, а то я ображуся!
— Дякую вам, мамо, Ви справжній друг, ех, пощастило мені з тещею! – взяв під руку дружину, – ходімо, Діно?
— Іди, я наздожену, з мамою попрощаюся.
Чоловік вийшов, дочка підійшла до матері і стиха:
— Мамо, ти велика актриса! За тобою Великий театр плаче! А як же ти батька без соте залишила?
— Знаєш, доню моя, я таки не хочу, шоб ти потім плакала на свої обидва ока, тому ми з татом поїмо рибу в наступного разу. Іди вже і запам’ятай: шоб в домі був лад, потрібно завжди бути таки трішечки актрисою!
Автор: Марія Boлинська.
Фото ілюстративне.