fbpx

– І чим ти, доню, думаєш? – повторює мені мама останні пів року, – Згадай себе після розлучення з ним. Ледь до тями прийшла. А тепер, що? Знову туди ж. Дитина і так тата має, нащо ж вам ще й жити разом, га?

Мені зараз 33 роки. У мене підростає чудовий син. Ми з чоловіком знову разом, хоча ще недавно розлученні. Такі нові відчуття і емоції відчуваєш, коли здавалося, що вже все зруйновано. А потім знову твій коханий чоловік поруч, і ніщо вже не може, сподіваюся, завадити нашому щастю.

До нашого розлучення я була в шлюбі п’ять років з цим чоловіком, своїм єдиним і рідним. Так ось, ми розлучилися через необґрунтованs ревнощі мого чоловіка до мене. В першу чергу, мені набридло слухати постійні закиди на свою адресу. Багато хто говорить, якщо чоловік ревнує, значить любить.

Я не погоджуся з цим. Мій чоловік, може і любить мене, але його ревнощі переходить всі межі дозволеного. Якщо я затримувалася на роботі або проводила час з подругою, він постійно мені телефонував і уточнював, де я перебуваю. Він міг приїхати в будь-який момент і забрати мене, тому що йому так зручно і спокійно. Крім того, з співробітниками чоловіками він мені не дозволяв взагалі спілкуватися. Він стверджував, що я шукаю пригод і знайомств на стороні. А коли він чув компліменти на мою адресу, то сприймав того чоловіка, як явного суперника. Одяг у мене повинен був бути максимально закритим. Але я продовжувала терпіти, тому що дуже любила свого чоловіка.

З появою нашого сина ситуація не змінилася. Він, як і раніше, продовжував вважати мене своєю власністю. Він дуже любить свого сина, але при цьому був надмірно турботливий батько. Я повинна була піклуватися про дитину тільки так, як вважав мій чоловік, а не інакше. Я так не звикла жити!

Я подала на розлучення. Нам усім було важко розлучитися, і мені, і чоловікові. Але я дуже втомилася і хотіла просто відпочити. А як плакав син, коли дізнався, що тато буде жити окремо.

Незважаючи на те, що ми розлучилися, через кілька місяців чоловік приїхав до мене з величезним букетом квітів. Він запропонував стати його дружиною, повторно, пообіцявши при цьому, що не буде більше ревнощів без причини. Я погодилася, тим більше дитина дуже сумувала за татом. Та й я в розлуці зрозуміла, що продовжую любити його.

Все б добре було, якби не наші батьки. Ми тепер постійно вислуховуємо від них, що тріснуту чашку не склеїти і в одну річку двічі не ввійти. Чому не можна просто нам повірити, що нам добре разом? З однієї і другої сторони ми чуємо лиш одне:

— Розлучення не за горами.

Ну навіщо ж так? Чому батьки проти? Я просто не розумію і все.

Головна картинка – pexels.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

You cannot copy content of this page