Вечір п’ятниці:
– Я не хочу до бабусі Люсі, – канючить моя 6-річна дочка – не відправляй мене туди. Давай краще я до бабусі Маші поїду на вихідні.
Бабусею Люсею звуть мою свекруха Людмилу Вікторівну, а бабуся Маша – моя мама Марія Іванівна. І Сонька не любить бувати у свекрухи, хоча я і намагаюся з усіх сил, щоб дівчинка спілкувалася з обома бабусями однаково.
Ми з чоловіком в шлюбі вже кілька років, обидва сільські, з одного селища. Обидва вчилися в столиці, де і познайомилися. Одружилися, спочатку нам вдалося купити кімнату на околиці, а потім ми її вигідно продали і зв’язали себе по руках і ногах іпотекою. Зате своє житло. Ну майже своє.
Ми багато працюємо, тому влітку на вихідні нам доводиться відправляти доньку в село, до бабусь, ми беремо підробітки. Але з тих пір, як Соня почала непогано розмовляти, вона категорично заперечує проти поїздок до мами чоловіка.
– Вона знову змусить мене город полоти, – плаче дівчинка, – і буде говорити, що ти, мамо, невихована і неохайна, а я повинна вирости іншою.
– Що поганого, якщо дитина буде привченою до праці? – не розуміє мій чоловік, – Це теща потурає примхам Соні, а у моєї мами не ледачкують.
Ні, не погано, якщо дівчинка навчиться допомагати старшим по господарству, але не таким способом: 6-річній дають завдання – ось грядка, поки не прополеш – гратись не підеш. На мій погляд, це просто занадто. Дитина в цьому віці ще занадто мала, щоб полоти величезну грядку. Та ще й вічні повчання:
– Сиди і їж, що за фокуси” не хочу, не буду” вся в свою матусю!
Мої батьки так себе не поводять, мама намагається через ігри виховувати внучку. Сонька із задоволенням допомагає їй і курочок годувати, і город поливати, хвалиться потім:
– А я сама цілу грядку квіточок посіяла!
Так, я намагаюся, щоб Соня частіше потрапляла до моєї мами, дівчинка сама так хоче. Але це тема постійних непорозумінь з чоловіком і його матір’ю. Я не маю особливого вибору, я повинна за ці два дні зробити купу роботи, тому збираю дитину до бабусі Люсі. Їй належить там провести 2 дні, а в неділю ввечері ми її заберемо назад в місто.
Через 2 дні Коли ми приїхали за дочкою свекруха сказала:
– Сваха забрала до себе вашу дочку, у неї і шукайте. Ви потураєте капризам дитини і кого ростите, я не знаю. Вона абсолютно не вихована, втім, чого чекати! Я до неї з усією душею, а вона, як з під лоба дивиться!
Більше нічого Людмила Вікторівна нам не пояснила і ми вирушили на інший кінець селища, до моїх батьків. Зустріла нас дочка гучним плачем. Гикаючи вона говорила, що до бабусі Люсі вона більше не поїде, а якщо відправимо, то втече. Усе прояснила моя мама, яка і забрала Соню до себе напередодні ввечері.
– Я зайшла до сватів, хотіла Соні пиріжків передати, пекла в обід. А там таке! Виявилося, що свекруха в обід посадила Соню їсти зелений борщ.
А мала терпіти навіть запаху його не може. Соня вичерпувати бульйон, відсуваючи м’яку варену масу. Їсть вона добре, але деякі страви просто не любить. Та й з дорослими так буває, ми ж не їмо через силу те, що нам не подобається. Але свекруха так не вважала:
– Це корисно і смачно, тому сидітимеш, поки все не доїси, – сказала вона внучці, – ось Мишко (онук свекрухи від дочки) все їсть, а ти привереда, виховала невістонька на мою голову!
«.
Мама чоловіка вилила вміст тарілки дочці за пазуху. У цей момент і увійшла моя мама. Вона не стала лаятися, просто відвела дівчинку до себе, заспокоювала її довго, разом вони прали плаття, але, навіть, коли дочка лягла спати, вона ще продовжувала схлипувати.
– Більше моя дочка не поїде до твоєї матері, – заявила я чоловікові, – хочеш, можеш навіть розлучатися зі мною. Але так виховувати малу я більше не дозволю.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.