Я опустилася на крісло і дивилася в одну точку. Коли дев’ятнадцять років тому я робила вибір мати дитину і самій її ростити чи наново шукати щастя, то я вибрала дитя.
Хлопець і любив мене, і зорі мені о ніг був готовий прихилити, але як дізнався, що стане батьком, то мати його прийшла до нас з пачкою грошей:
– Аби ми не мали з вами клопоту!
Мама була бліда, тато переминався з ноги на ногу, а я не могла нічого й сказати, тільки хлипала.
– Нічого, всяке в житті буває, – відказала мама, – Ти здобудеш професію, а ми з дитиною допоможемо.
Я поїхала вчитися, батьки сиділи з донькою, далі я вже працювала в місті в школі, зарплатні ледве вистачало аби орендувати однокімнатну квартиру, добре, що тато й мама допомагали з продуктами і гроші також давали.
Як я мріяла про власне житло, ви собі й не уявляєте. Але моєї зарплати не вистачало, чоловіка якогось підходящого теж в моєму житті не було. Хоч я й брала підробітки, писала курсові і дипломні, але того вистачало лише на те аби обновити Насті гардероб.
Коли донці було сімнадцять років я наважилася поїхати на заробітки, щоб нарешті купити власне житло. І за цей час в доньки сталося кохання. Коли я побачила того кавалера, то вся зблідла, бо де я думала, що ще так ставляться до дівчини тепер, мов до якої служниці – принеси, подай, а та лиш хіхікає.
– Діти, а де ви будете жити, – питаю я їх.
– У моїх батьків трикімнатна квартира, то у них і будемо, – каже Микола.
– А жити на які гроші будете?, – питаю я його.
– А ви на що, – дивується хлопець.
Після такого знайомства я просила доньку подумати і не робити таких поспішних кроків, але та була невблаганна і оте все на мене вилила, мовляв, я для неї ніколи не була прикладом для наслідування.
– Ти бачила, як жили інші мами? У них був час на доньок, а у тебе ніколи! Ні часу, ні доброго слова, те тільки й робила, що була стомлена!
Я поїхала знову на заробітки, доньці висилала гроші, але не багато, бо я відкладала і на навчання, і на квартиру. Але через рік ще мусила й на весілля відкладати, бо вже Настя була при надії.
Пішла вона жити до свекрів і там з’явився на світ мій онук. Коли я приїхала на хрестини, то між нами знову виникла неприємна розмова. Я бачила, що Микола геть не розуміє, що таке дитина і дружина.
– Мамо, ти відкладаєш гроші на квартиру, то вже пора щось і купувати. Я знаю, що ти вже на однокімнатну назбирала, то купи її нам, бо мені тут не дуже добре живеться. І Коля б себе по-іншому вів, адже мати його всяке йому про мене плете. Що скажеш?
– Доню, а я де буду жити?
– Та в село поїдеш до дідуся й бабусі. Тобі й так яка різниця, де зустрічати старість, а мені треба. Ти ж сама бачиш!
Я відмовила їй і вона тоді багато чого наговорила, сказала. що я їй не мати. Я розумію, що вона не буде щаслива в такому шлюбі, але ж вона за нього тримається, розумієте? І руками і ногами і я просто не розумію чому.
– Я допоможу тобі з сином, доню, ми можемо жити разом, але віддати вам квартиру я не планую.
– З тобою? Ти хочеш аби й я так жила як ти? І ти ще смієш казати, що мене любиш?
Ось так ми поговорили, кожен лишився при своїй думці. Але я не знаю чи щастя доньки й справді не розходиться в окремому житлі? І чи не піти мені на поступки? Як ви гадаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота