fbpx
Без категорії
– І не проси. Я не буду запрошувати його на весілля. Хто він мені? Тобі був чоловіком. А в мене батько – зовсім інша людина. Як себе почуватиме дядько Андрій? Він виростив мене, все, що міг, зробив для мене, а на весілля припреться якийсь чужий дядько? Може, ще й татом мені його називати?

– І не проси. Я не буду запрошувати його на весілля. Хто він мені? Тобі був чоловіком. А в мене батько – зовсім інша людина. Як себе почуватиме дядько Андрій? Він виростив мене, все, що міг, зробив для мене, а на весілля припреться якийсь чужий дядько? Може, ще й татом мені його називати?

Таня слухала цю палку промову своєї доньки Інни без будь-яких емоцій. Уже цілий місяць із того часу, як молоді подали заяву, вони щодня про це говорять. Доньчині слова завжди однакові, але Таня нічого не може заперечити. Все правильно, вони «розбіглись» коли Інна була немовлям, розлучення взяли через рік. А ще через півроку Таня вийшла за Андрія. Інна тоді тільки вчилась говорити, називала його «дядьо», так і повелось. Андрій завжди казав, що не треба дитину змушувати називати його татом. Сміявся: «От коли заслужу, тоді й назве».

Тані з ним жилось щасливо. Він завжди турбувався про них із Інною, і хоч якогось багатства так і не доскочили на свої вчительські зарплати, але якщо задовольняєшся тим, що є, то, мабуть, його й вистачає.

Перший же Танин чоловік Сашко забагатів. Він і її покинув через те, що пожаднився на перспективи, які відкривались йому з Катею. І свого не прогаяв. Тепер – один з найкрутіших місцевих бізнесменів.

Свого часу, після розлучення, він казав Тані, щоб подавала на алiменти. Її відмовив Андрій. Сказав, що проживуть без грошей колишнього чоловіка. Сашко не наполягав. Він не бачив ні Інниних перших кроків, не чув перших слів, не бачив, якою красунею вона була на випускному в школі. Чужа людина, одним словом.

Чому ж Таня так хоче бачити його на весіллі? Щоб показати, яку доньку виростила, яка вона красива, розумна, якого гарного чоловіка собі вибрала? Чи, може, чекає від Сашка дорогого подарунка? Ні. Нічого такого вона не хоче. Таня навіть на весіллі не хоче його бачити. Їй хочеться, щоб Сашко прочитав листівочку з двома обручками і згадав їхнє весілля, і любов їхню пригадав також.

Стоп! А чому вона домагається, щоб листівку відправила Інна? Вона може це зробити сама. Он скільки їх лежить на журнальному столику! Інна й не помітить, що на одну стало менше. Він же навіть почерку доньчиного не знає. Друкованими літерами Таня написала, де й коли відбудеться свято, адресу на конверті й по дорозі на роботу вкинула в поштову скриньку.

Через два дні Сашко зустрів її біля школи.

– Інна прислала запрошення на весілля. Мені приходити, чи як? – запитав, не привітавшись.

– Як хочеш, це ж не я тебе запрошую, чого питаєш? – відповіла Таня і поволі пішла тротуаром. Він не наздоганяв.

… Удома, після того як прийшло запрошення, Сашко пережив cкaндал. Катя, його дружина, не вибирала слів. Двадцять років вони живуть із нею, і весь цей час вона його ревнує. До Тані. Це Катя не дає забути Сашкові про його першу любов і першу дружину.

– І чого це тільки тебе запрошують на весілля? А я? Хай би нас удвох і гукала. Ми сім’я чи ні? Так наче ти – парубок! – Катя вже говорила й сама не знала що.

Сашко звик до її ревнощів і докорів, отож зважав мало. Думав – іти на весілля чи ні. В нього є з чим піти – уже давно відклав двадцять тисяч доларів для доньки. Таня, гордячка, відмовилась же від алiментів. Він бачив, як росла його дівчинка, бачив, якою красунею була на випускному, студенткою теж помічав. І з нареченим її якось бачив – гуляли по місту. Це ж Таня як відрізала його від дитини. Не забороняла спілкуватись, ні, гірше – вона ігнорувала всі його спроби. Раз тільки й сказала: «Ми – чужі люди». І все.

Читайте також: Та того вечора Люба востаннє погодувала свою донечку. Вночі Злата плакала, але татусь не дозволяв дружині пoгодувати мaлятко. «Внoчі ти мoя! — шипiв, куcaючи Любу за вуxо. — До ранку не здoxнe!

У Сашка підростають два сини, але йому б хотілось, щоб була донька. І вона в нього є. Тільки – далека й чужа. Втрачена.

А все могло б бути інакше. Якби він тоді не покинув учительство, не їздив до Польщі з електродрилями й прасками, не зустрів би Катю з її батьком, що мав великі можливості, й не сказав би Тані, що в їхньому житті не бачить перспектив. Та що тепер уже?

Сашко так і не посмів прийти на весілля. Бачив, як молодята виходили із зали після реєстрації, як сіли в авто. І Таню бачив з чоловіком, і гостей. «Який же я був дуpень», – подумав Сашко. Перед очима попливли зелені кола, в сеpце наче хтось устpoмив гостpий нiж…

… Нeзнaйомий голос комусь говорив: «Це – oбшиpний iнфаpкт. Ще б кілька хвилин без допомоги, і все. Подякуйте весільній матері, це ж вона побачила, що чоловік ваш випaв із машини».

За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Софія Рудницька.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook