Цей рік став для мене останнім в плані роботи. Я вийшла на заслужений відпочинок. Пенсіонеркою себе називати якось не дуже приємно. Але сам сенс цього слова мене цілком влаштовує. Я дуже рада вільному часу, який у мене з’явилося. Я думала, що тепер у мене буде можливість зайнятися тим, на що мені завжди не вистачало часу.
Перший тиждень пролетів зовсім непомітно. Я ще рано вставала за звичкою, тому часу було дуже навіть багато. Я почала займатися улюбленим хобі: в’язанням і шиттям. Для мене це просто відрада після трудової діяльності. Я можу цілий день просидіти за цим заняттями і не помітити, як він пройшов.
І ось через місяць моя дочка вирішила, що мені нудно сидіти просто так, і почала розмови з приводу моєї участі у вихованні онуків. А точніше, вона хоче, щоб я з ними сиділа цілими днями, поки вона буде займатися своїми справами. Мене ж це не влаштовує, у мене зовсім інші плани на свій вільний час.
Дітям два і три рочки. Вік найцікавіший. За ними потрібен постійний догляд. Їм зараз все цікаво, вони бігають і всюди все відкривають, витягують і розкидають. Мені буде важкувато бігати за ними цілими днями. Та й плани у мене свої.
На мою відмову дочка відреагувала дуже здивовано. Почала говорити, що я в першу чергу бабуся, а потім вже пенсіонерка зі своїми бажаннями. Я абсолютно не згодна з такими твердженнями. Я давно пропонувала влаштувати онуків в хороший дитячий сад. Але і дочка, і зять були категорично проти цього. Я наполягати не стала, нехай самі вирішують, що робити зі своїми дітьми. Вони батьки і це їх питання.
Тепер виходить, що я повинна кинути всі свої плани і повністю зануритися у онуків. Я не відмовляюся зовсім від часу з ними. Але на весь день і кожен день я не згодна.
Потихеньку я почала брати замовлення по шиттю. Клієнтки дуже задоволені моєю роботою. Мені приємно створювати щось нове та ексклюзивне. Коли я бачу радість в очах замовників від моєї роботи, мені надає це ще більше сил і впевненості в завтрашньому дні. Значить, я ще до чогось придатна і не тільки як бабуся.
З онуками я проводжу вихідні дні. Вони приїжджають до мене на два дні, а у батьків є можливість побути удвох і наодинці. У цей час ми з ними багато гуляємо, ходимо на різних розважальних заходах. І онукам добре, і я душею відпочиваю.
Донька не припиняє робити мені зауваження з приводу моєї відмови. Вона все ніяк не може змиритися, що я не хочу сидіти з онуками. Постійно ставить мені в приклад мою сусідку, яка цілими днями сидить з онуками, а її дочка, в цей час, ходить і розважається. Але вона не враховує одного: сусідка все життя просиділа вдома і нічого не вміє робити, крім того як вести домашнє господарство. Вона просто не може себе нічим іншим зайняти. Ось і займається онуками. У мене зовсім інша історія.
Зрештою, у онуків є батьки, які і повинні ними займатися. Чому цим вихованням повинна займатися я? Щоб потім слухати докори, що не так виховала? Я права?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
