– Чому тобі це вдалося?
– Бо я діяла з любові.
Мені було смішно, що цей чоловік кліпає очима від почутого.
Ні, я не зрівнялася з ним багатством, але він отримав те, чого так прагнув – його син став його копією, але чи принесло йому це користь?
Ми випадково зустрілися з Вадимом Петровичем в супермаркеті, я вибирала торт для свого сина, йому мало виповнитися вісімнадцять.
Я б не і зрозуміла, що це він, якби він мене не назвав на ім’я:
– Лесю? Як життя?
Я не одразу його згадала, адже бачила лише раз в житті, коли він прийшов до моїх батьків сказати, що йому не потрібна така невістка, що у його сина майбутнє, а я вже дитину на шию йому прив’язую.
Мама й тато тоді теж не мовчали, казали, що його покарає доля за таке рішення, але той лиш розреготався.
– Тільки така біднота може уповати на Бога.
Він пішов, а я думала, що у мене під ногами більше ніколи не буде тверді, вже все скінчено.
Ми справді були не багаті і мама мені сказала:
– Ти маєш зробити все аби жити краще за нас.
І я вчилася та працювала, не відволікалася на стосунки, бо вже отримала вакцину від пустих слів. Та я й мала кого любити – сина. Я так його любила, що мені здавалося це почуття більше за мене, більше за світ.
Дуже мені було важко, але, коли тебе зустрічають ці очі, рученята обіймають, то все стає таким дрібним і не важливим…
Далі мені трапився й хороший чоловік, який став мені підтримкою, син його полюбив.
Минулися ті часи, коли я купувала в бабусь молоко і робила з нього кефір та їла зі смаженою картоплею. Тепер я можу не дивитися на цінник, вибираючи те, що люблять мої діти і чоловік.
Про свого колишнього коханого я теж чула, знаю, що ведеться йому добре, чергова молода дружина і кілька за бортом з дітьми. Він йде вперед і не дивиться, хто там просить у нього допомоги.
І ось його батько, каже, що чомусь не ведеться йому добре, адже всі хочуть від нього лише грошей, а їх не так вже й багато лишилося.
– Я бачу, ти собі ні в чому не відмовляєш, – казав він, дивлячись на мій візочок.
– Так, та й ви теж не бідуєте, – кивнула на його.
– Ти знаєш, що такі жінки пішли, що не хочуть про мене дбати, а наймати домробітницю вже надто дорого, от і приходиться економити.
– А дружина ваша що?
– Я її покинув, молодшу знайшов, але та теж не проста, майно тепер ділимо.
– А син що?
– Не спілкується зі мною. Я для нього не авторитет, хоча це мій бізнес. Я багата людина, просто у мене зараз такий етап. А ти вся аж світишся.
– Звичайно, адже у мене все чудово, та й ніколи мені. Прощавайте.
– Ти ж мала продавати на касі, а не купувати продукти на кілька тисяч, – таки не витримав він.
– Знаєте, все в житті відбувається через любов: у когось її забагато, а у когось замало. Тому ваші прогнози й не здійснилися.
Отак і розійшлися, дуже сподіваюся, що на наступні вісімнадцять років.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
