Близько місяця тому ми з чоловіком розлучилися. Причина досить банальна – його зрада.
Ми довгий час прожили разом. На мій погляд, щаслива сім’я. Ми виховували двох дітей. Діти вже виросли і живуть своїми сім’ями, а я ось залишилася одна.
Ніколи не помічала за чоловіком схильності до загулу. Він завжди намагався швидше повернутися додому. Ніс все в сім’ю, все в будинок. Я і діти ніколи ні в чому не мали потреби. Надлишками ми себе не обтяжували, але все необхідне було завжди в достатку.
І ось нещодавно приходить мій чоловік додому, весь якийсь пониклий і дивний. Мене це насторожило і в середині якось защеміло. Але я, зробивши вигляд, що нічого не помітила, накрила на стіл і запросила до вечері.
Їв він через силу. Було зрозуміло, що щось сталося. Я не стала довго тягти гуму і зажадала пояснень. Тут він і зізнався, що вже місяць ходить сам не свій. На останньому корпоративі на роботі трохи перебрав, хоча яке там трохи його в хату буквально занесли, ну і зрадив з колегою, яка була в такому ж стані.
Він каявся і вибачався, пояснюючи, що все відбулося тільки через вжите. Він намагався не думати про це, але совість йому ні спати, ні жити спокійно не дає.
Перше, що спало мені на думку – це вигнати його. Що я і зробила. Легше мені не стало, але миритися з такими речами я теж не можу. Він прекрасно знає мій характер. Знає, що я не терплю обману і зради. Ми все життя прожили душа в душу. А йому, бачте, в сорок п’ять захотілося погуляти! Ну як можна таке пробачити?!
Я розумію, що гордість – це гріх. Але я піддалася йому. Тільки ось душа моя не може його забути. Я дуже люблю свого чоловіка. Спогади про прожиті разом щасливі роки не покидають мене. У мене з голови не виходить він. Але пробачити його теж не можу. Як уявлю, що він був з іншою жінкою, аж пересіпує.
Чоловік постійно мені дзвонить, просить про зустріч. Просто вимолює дати йому шанс. А я не можу переступити через свою образу. Мені здається, що зрадив раз, зрадить не один раз. Я розумію, що багато жінок навіть живуть з гулящими чоловіками і не один рік. Але я не можу так. Як же мені повернути своє щастя, якщо гордість сильніше мене?
Подруга теж просить мене одуматися. Вона бачить, як мені не просто, і знає, як чоловік мені дорогий. Каже, що я зі своєю гордістю наламаю дров. Ну, оступився один раз. Що ж тепер? Тим більше що він сам зізнався, а міг би так і мовчати далі. А це говорить про його серйозне ставлення до мене.
Може і правда переступити через свою гордість і пробачити його? Адже ми обидва самі не свої від цієї розлуки. Але які гарантії, що чоловік знову не зрадить?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news.
Фото ілюстративне – pexels.
