У цей час 14 років тому я переживала дуже непростий період – руйнувалося моє сімейне життя… І волею-неволею щороку я подумки повертаюся в той час…
На початку серпня 2006 року я вийшла на роботу після відпустки по догляду за молодшою донькою. Точніше, звільнилася з попереднього місця роботи, зі школи, і влаштувалася вихователем в дитячий сад. Причина була проста: інакше не брали доньку в садок. І то цей дитсадок перебував досить далеко від нашого дому…
Треба сказати, що “у відпустці” я просиділа майже чотири роки – з того моменту, як пішла в декрет ще з середньою дочкою. Перманентний день бабака, повна фінансова залежність від чоловіка зробили свою справу: я начисто осліпла і оглухла до всього, що стосувалося сімейних стосунків. І в притул не бачила очевидного: в Датському королівстві давно було щось негаразд.
Постійні відлучки чоловіка? Ну він же працює, крутиться. Неминаючий фінансовий цейтнот? Так всі гроші наш годувальник в справу вкладає. Абсолютна відчуженість благовірного від будь-яких домашніх турбот? Ееее… втомлюється бідолаха, він же не залізний…
Якщо кому з читачок знайомі подібні міркування, раджу придивитися до чоловіка уважніше: можливо, він теж щось від вас приховує. Як приховував від мене мій чоловік свій тривалий зв’язок на стороні. Причому приховував він це тільки від мене. Для всіх інших (в тому числі для моїх подруг) це не було таємницею. Але кредит довіри я своєму чоловікові (колишньому тепер уже) видала нескінченний. І вірила, вірила, вірила…
І ось одного разу пізньої вересневої ночі на його телефон прийшла есемеска… Благовірний спав. Я штовхнула його. Він не прокинувся. Вирішила прочитати послання сама: якщо щось термінове, розбудила б чоловіка, а якщо ні, то і до ранку новина б дочекала.
І прочитала… Щось на зразок: “Коханий, я вдома. Люблю, скучаю, чекаю зустрічі” … Мій світ звалився в один момент. І це не метафора. Я кожною клітинкою відчувала, як тріщить і розвалюється на шматки моя світобудова…
Пізніше я дізналася те, що давним-давно знали всі оточуючі: у чоловіка вже майже три роки була молода подружка. Він фактично жив на дві сім’ї – орендував їй квартиру, де і проводив більшу частину часу. Він збирався піти від мене ще два з половиною роки тому, але… я була при надії. З’явився молодша донька. І він відстрочив розставання.
Але ось що дивно: як тільки я дізналася про його походеньки, він чомусь передумав залишати сім’ю. Було все: клятви, вимолювання вибачення, банальне до зубовного скреготу “давай почнемо все з початку”…
І я намагалася… І пробачити намагалася, і зрозуміти, і почати … Але – на жаль. Ні я не змогла жити, як раніше, ні він. В один момент я просто втомилася спостерігати, як колись коханий чоловік щосили намагається всидіти на двох стільцях. І все. Сім’ї не стало. Залишилася я і мої діти.
Мені треба було ще кілька років, щоб перестати жити цим. Я по краплі витравлювала з себе залишки любові і розчарування. І одного разу поставила в ФБ ось цей статус:
Одна-єдина есемеска – і сім’ї наче й не було. Але що не робиться, все на краще
Багато всього мені ще треба було пережити. Крім статусу “розлученої жіночки з причепом”, я отримала ще й статус матері-одиночки. Але… що не робиться, все на краще – я тепер це точно знаю.
Я давно вже не одна. Заміжня. Мій чоловік – він зовсім інший. І зараз я вже не уявляю, як могла миритися з закидонами колишнього чоловіка. Слава Богу, що 14 років тому я прочитала ту саму есемеску…
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
