Оля не раз чула про кохання без взаємності, але не уявляла, що воно випаде на її долю. Дівчина мріяла, що закохається з першого погляду й кохатиме все життя. Так і сталося.

Як то кажуть, бійтеся своїх бажань – вони мають здатність здійснюватися. Але ж Оля намріяла, що і в неї одного прекрасного  дня  весняної чи золотої осінньої пори закохається високий чорнявий юнак.

Однак хлопець, якого вона побачила в студентському парку, їй тільки всміхнувся, але, як, виявилося згодом, не закохався. Він із друзями прогулювався осіннім парком, юнаки про щось весело перемовлялися. Вона із однокурсницею Танею йшла назустріч гуртові хлопців.

Серед них був односелець її подружки, який почав з нею розмову і познайомив дівчат зі своїми однокурсниками. Вони вже навчалися на четвертому курсі, тоді як Оля і Таня тільки розпочинали своє студентське життя.

Хотіти, бажати, прагнути, мріяти… Гарні й потрібні слова, якщо в них є дія. Оля багато чого хотіла в житті і від життя. Сказати, що її сім’я була незаможною – означає нічого не сказати, бо часом не вистачало найнеобхіднішого.

Дівчинка хотіла смаколиків, якими пригощали однокласниці, що ласували донесхочу, а їй одного цукерка було замало, бо вдома ласощів не було ніколи. Тата всі вважали чоловіком безпутним і безпорадним, тим не менше його ще й використовували.

Оля жаліла його, бажала, щоб її добрий тато влаштувався на кращу роботу, почав заробляти багато, купив собі гарний костюм, щоб мама його не сварила й не казала, що нема з ким у люди вийти.

Оля дуже любила маму, вона в неї така вродлива. Коли дівчинка підросла, стала задумуватися, чому така красуня, як її мама, вийшла за такого несміливого й нерішучого хлопця, як її тато, і чи вона його дотепер любить.

Якось почула, що  тато її ревнує до всіх чоловіків на роботі. Він тихо так дорікав, що вона сміється й жартує з колегами, що просить їх про різні послуги, а він їй навіщо. А мама на ці докори підвищувала голос, що мусить крутитися, всім усміхатися, бо на нього надіятися – марна справа, бо йому байдуже, яке придане дасть донькам.

Тож Оля сильно прагнула, щоб батьки більше не сварилися, щоб жили в мирі й достатку, як родина її хресного тата Андрія. Мама його часто в приклад татові ставила, мовляв, вміє чоловік крутитися, та й сам хресний допомагав їм, чим міг.

З дитинства Оля зрозуміла, що фантазії фантазіями, але їх треба здійснювати, щоб добитися результату.

Вона радила молодшим сестричкам не просити ні морозива, ні цукерок, якщо хочуть бути, як мама, красиві, не витрачати на те, що не корисне, бо гроші потрібні на їжу та одяг.

А ще з легкої Олиної руки дівчатка по-доброму взялися за татка: сорочки прасували, краватки до його сірих очей підбирали, із зекономлених грошенят навіть одеколон «Шипр» купували.

Чоловік, який, напевне, колись мріяв про сина, від доччиних уваг був на сьомому небі від щастя, впевнено прогулювався під руку з дружиною сільськими вуличками. І мама була щаслива: хай вони не багаті, але яких гарних дітей виховали.

– Бажання здійснюються, якщо дієш, – говорила Оля сестрам. Малі мрійниці моделювали різні ситуації, уявляючи себе артистками, стюардесами, лікарями…

То була, звичайно, дитяча гра, але вона мотивувала їх вчитися. До підліткових фантазій додалися мрії про хлопців, які домовилися тримати в таємниці.

Оля намагалася витягнути атестат на медаль і вступати на бюджет, бо з їхніми сімейними статками навчатися за контрактом нереально. Хоч дівчина дуже любила мову і літературу, писала вірші, брала участь у конкурсах, олімпіадах, вона обрала математичний факультет, де був менший наплив абітурієнтів. І мрія збулася – витримавши конкурс, стала студенткою університету. Несподівано стала здійснюватися і найпотаємніша, найсокровенніша мрія – мрія про велике кохання.

Познайомившись з четвертокурсниками Олегом і Стасом, дівчата почали зустрічатися з ними. У Тані і Стаса складалося все настільки швидко й серйозно, що вони вирішили одружитися. Подружжю надали кімнату в гуртожитку, а до Олі підселили іншу однокурсницю. І так сталося, що ця однокурсниця стала ще й розлучницею.

Оля закохалася в Олега по самі вуха, але для хлопця вона була черговим тимчасовим захопленням і нагодою порозважатися до закінчення університету. Зрозумівши, що більшого з цією тихонею він не дочекається, Олег переключився на її сусідку, більш розкуту й дещо легковажну.

Задля інтриги вони вирішили не говорити Олі, що зустрічаються. Та шила в мішку не сховаєш, Оля побачила, як вони обіймаються.

Подвійна зрада Олега та подруги настільки глибоко вразила дівчину, що вона не могла зосередитися в навчанні, ледь не завалила сесію.

Літні канікули пройшли, як у тумані. На роботу, яку напитала серед знайомих для неї мама, щоб донька трохи підзаробила грошей на наступний навчальний рік,  йти не захотіла. Навіщо?

Вона й продовжувати вчитися не хоче, стомилася від тої вишки, від постійної економії грошей на їжу, від шуму в гуртожитку, від самої себе, такої закомплексованої, не хоче бачити сусідку з кімнати, не хоче, щоб Олег бачив її такою нерозкутою, немодною, несучасною, вона його не гідна, але викинути з голови не може, і хай ніхто навіть не заїкається, що вона зможе  полюбии когось іншого. Сестри тільки переглядалися між собою і зітхали: намріяла собі єдиного – і нема на то ради.

Докори мами не впливали, вмовляння сестричок не діяли, татове «все одно я тебе любитиму, щоправда, хотів би ще тобою пишатися» спонукало задуматися, а подарунок хресного та ще й його пропозиція жити на квартирі в знайомих, які тимчасово виїхали, повертали дівчину до  життя.

Дядько Андрій подарував ноутбук, щодо квартири сказав: ніякої оплати, то мої проблеми, головне, щоб моя улюблена похресниця вивчилася.

Можливість літнього підзаробітку Оля втратила, але з допомогою поспішили молодші сестрички і взялися за старшу по повній програмі. Вони засіли за ноутбук і нагуглили для Олі план дій, як стати дівчиною мрії, якої навіть перехвалений нею Олег буде не вартий. Так завдяки рідним Оля поволі виходила з хандри.

Важко повірити, але дівчина вхопилася за цю ідею і почала її втілювати. На квартирі жила сама, вранці бігала в парку, так як тренажерні зали ще були їй не по кишені. Щоб фінанси не співали романси, Оля знайшла підзаробіток у МакДональдз і віддалену роботу в Інтернеті.

Згодом вона могла вже сама себе забезпечити, купити гарний одяг і взуття. Куратор групи і студенти дорікали їй, що не живе студентським життям, а після пар завжди спішить кудись, але дівчина ні на кого не зважила, а робила своє.

Олега цілий рік так і не побачила, і нікого питати про нього не хотіла. В однокурсниці, з якою торік проживала, вже був інший кавалер, а подруга Таня, що мала бути в курсі чоловікового друга, оформила академку через свій стан, телефон змінила і в соціальних мережах уже могла під іншим прізвищем.

Але це були виправдовування перед собою, щоб ні з ким не спілкуватися, бо вважала: позаочі з неї насміхаються, що хлопець кинув.

Пролетіли роки навчання, Оля вже працювала в коледжі від їхнього університету. Знала, що Олег у цьому ж місті працює програмістом у якійсь компанії, що неодружений і не планує. Дівчина всі ці роки не тільки мріяла зустрітися з ним, але й повсякчас уявляла його поруч з собою, тому тримала марку інтелігентної дами.

Надіялася, що як побачить її, таку елегантну, вишукану, впевнену в собі, то обов’язково полюбить, і вони будуть разом, як уже він там захоче, чи в статусі подружжя, чи просто закоханої пари, головне, щоб разом і назавжди.

І ось це сталося, вони таки зустрілися, щоправда, випадково. Тому призначили собі другу зустріч, у міському парку, щоб все було романтично, як сім років тому. Оля чекала його, згадувала ту незабутню осінь, яка стелила золото під їхні ноги, шелестіла листям, ніби шептала про велике кохання, яке їх чекає. А зараз весна, а весна – це надія, що все в них складеться якнайліпшим чином.

Та Олег не прийшов, Оля зателефонувала, Він вибачився, що не в формі, зустрінуться завтра. Тільки тепер Оля собі призналась, що побачила його не таким, як весь цей час уявляла, а змарнілим, зі згаслим поглядом, виснаженим і навіть неохайним.

Невже її любов така сліпа, що не хотіла цього бачити вчора? Але що б з ним не трапилося, вона зуміє зробити його щасливим. Тільки б дочекатися наступного побачення.

Але Олег так і не прийшов. Оля не подзвонила, натомість видалила його номер з телефону, а з серця всі ілюзії, і сама з себе дивувалася, що не відчула ні жалю, ні відчаю. Просто сьогодні вона остаточно подорослішала.