fbpx
Галя та Олег вирішили відсвяткувати своє новосілля. Хоч роботи залишалося чимало, жити вже було де, а подружжя не могло дочекатися переходин у власну хату. Запросили рідних і друзів. Оля й Тарас були в захваті від вишуканого інтер’єру. Якщо Тарас щиро радів за друзів, то в душі Олі заворушились якісь недобрі почуття злості на саму себе, що не поїхала з Галею в Польщу й не заробила на таку розкіш, а ще заздрість, що подруга випередила її. Весілля Галі й Олега було на три місяці пізніше, й хрестини відповідно були пізніше місяців на чотири, й фундамент під хату подружжя заливало на пів року пізніше, а новосілля, бач, уже справили. А їй, Олі, ще прийдеться якийсь час зі свекрами жити.
Оля й Галя дружили зі шкільної лави. В один рік дівчата вийшли заміж за односельців Тараса й Олега, хлопців надійних і працелюбних. Молоді чоловіки з коштів, подарованих на
Щоб скласти практику на «відмінно», Іра допізна затримувалася на роботі, аж поки охоронець не йшов зачиняти двері. Якось керівник практики, Іван Олександрович, помітивши в кабінеті в пізній час старанну студентку, запропонував підвезти її додому. Вона чомусь засоромилася, навіщось стала виправдовуватися й вибачатися, але він наполягав, що вже пізно, тож мусить подбати про свою підопічну. Потім така нагода траплялася ще кілька разів. Хоч дівчина розцінювала таке піклування, як велику доброту керівника та його майже батьківську турботу, все ж вирішила більше не засиджуватися на роботі та не давати привід Івану Олександровичу настільки перейматися такою звичайною практиканткою, як вона
Ірина проходила практику в банку. Її керівником був Іван Олександрович, закоренілий 40-річний холостяк, який із співробітницями був дуже обережний, щоб не дати жодній із них привід захомутати його.
Вперше в житті переступивши поріг тепер уже власної квартири, Катя поклала валізи й намірилась піти у ванну помити руки з дороги. Та двері раптом відчинилися, і Катруся побачила якогось хлопця. Від такого сюрпризу обоє зойкнули з несподіванки: Катя – тому що в бабусиній квартирі не мало бути нікого, хлопець – тому що втратив почуття реальності, адже перед ним ніби стояла покійна Оксана Михайлівна, молодша років на сорок
22-річна Катруся несподівано отримала в спадок від бабусі Оксани двокімнатну квартиру в спальному районі Києва. Катрусина мама Софія через давню образу не спілкувалася з бабусею, і дівчина не
Катрусі навіть приснитися в найкращому сні чи уявитися в найзаповітніших мріях не могло те щастя, що звалилося на її голову. Вона знала від мами, що її бабуся живе в столиці, але що заповість їй квартиру й подумати не посміла б. Колись бабуся Оксана жила в селі. Вона дуже рано вийшла заміж, народила доньку Софію, Катрусину маму. Коли юній Софійці так потрібна була мамина підтримка, вона покинула її задля свого нового кохання
Катрусі навіть приснитися в найкращому сні чи уявитися в найзаповітніших мріях не могло те щастя, що звалилося на її голову. Вона знала від мами, що її бабуся живе
Один молодий чоловік мав усе для щасливого життя: кохану дружину-красуню, слухняних дітей – сина й доньку, достаток у домі, високооплачувану роботу, повагу людей, щирих друзів. Коли до них у колектив прийшов новий працівник, чоловік зразу подружився з ним, почав прислухатися до його думок про недосконалість цього світу і людей у ньому
Один молодий чоловік мав усе для щасливого життя: кохану дружину-красуню, слухняних дітей – сина й доньку, достаток у домі, високооплачувану роботу, повагу людей, щирих друзів. Коли до них
Інна працювала в приватній фірмі. Якось до них навідалися інвестори з Франкфурта. З одним із них у дівчина зав’язався роман. У неї вже був хлопець Павло, брат найкращої подруги Яни, але Інна так захопилася Маркусом, що геть утратила голову від кохання, і несподівано для всіх гайнула з ним у Німеччину, навіть не закривши робочий проект на фірмі. Вчинок Інни ошелешив не тільки її начальницю Ірину, співробітників, друзів, а насамперед маму, яка з малих літ ростила її сама, пожертвувавши особистим щастям
Інна працювала в приватній фірмі. Якось до них навідалися інвестори з Франкфурта. З одним із них у дівчина зав’язався роман. У неї вже був хлопець Павло, брат найкращої
Вся в своїх невеселих роздумах Тоня не помічала чи не хотіла помічати захоплені погляди її нового сусіда, що оселився в квартирі поверхом вище, і все шукав нагоди познайомитися з нею. Та хлопець, нарешті, вирішив проявити рішучість. – Привіт, незнайома сусідко, – перестрів він Тоню, коли вона приїхала додому, – така прекрасна погода, гріх сидіти в чотирьох стінах. Чи не бажаєте прогулятися з хлопцем, якого  ввесь під’їзд уже знає, а ви все уникаєте? – Гаразд, – усміхнулася Тоня, якій також не хотілося в пусту квартиру, де на неї напосідали невеселі роздуми, – можна й погуляти. А про вас недаремно всі знають, і я в тому числі. Як же інакше? Чемпіон із дзюдо. Ви – наша знаменитість.
Тоня вже кілька років очолювала Дитячий оздоровчий центр. Вона купила собі квартиру й нещодавно придбала ще й авто, щоб не добиратися на роботу маршрутками. Якраз і завдяки своїй
Одна молода панна звикла бути найкращою серед усіх і всьому. Вона була єдиною донькою, і рідні завжди в один голос хвалили її, порівнюючи з іншими, особливо з двоюрідною сестричкою: – Яка ти, Галюсю, в нас чемненька, слухняна, чистенька, не те що тітчина Оля. І в школі, в інституті, на роботі Галя була найкраща. Дівчина мріяла, що й сім’я в неї буде найкраща: чоловік, донечка й син. Та минали роки, а з хлопців ще ніхто не припав їй до душі, і подруг Галя ніколи не мала, бо не було серед них таких ідеальних, як вона
Одна молода панна звикла бути найкращою серед усіх і всьому. Вона була єдиною донькою, і рідні завжди в один голос хвалили її, порівнюючи з іншими, особливо з двоюрідною
Андріана прожила зі своїм чоловіком Віталієм п’ять щасливих і незабутніх років. Обоє були із забезпечених родин, мали все, що душа забажає, бракувало тільки пташиного молока для повного щастя. Де вони тільки не побували, де тільки не відпочивали: і в країнах Європи, і в Еміратах, і в горах, і на морях-океанах, та Андріана почала мріяти про донечку, і їй вдалося переконати чоловіка
Андріана прожила зі своїм чоловіком Віталієм п’ять щасливих і незабутніх років. Обоє були із забезпечених родин, мали все, що душа забажає, бракувало тільки пташиного молока для повного щастя.
28-річний Дмитро, віддавши свій виграш для школи-інтернату, не думав, що повернеться туди ще не раз. Але в його уяві весь час спливало обличчя русявого хлопчика з поглядом надії у великих темно-синіх очах, але не тільки це хвилювало: щось було до болю знайоме в тих оченятах, і здогадка не давала спокою. Тож все це й спонукало Дмитра знову навідатися до інтернату
28-річний Дмитро, віддавши свій виграш для школи-інтернату, не думав, що повернеться туди ще не раз. Але в його уяві весь час спливало обличчя русявого хлопчика з поглядом надії

You cannot copy content of this page