fbpx

І ось я спочатку задзвонила, а потім за ручку, як мені двері навстіж відкриває жінка! Чужа! – Володимира Вікторовича нема вдома, – отак мені каже в лице та двері закриває просто перед моїм носом

Поки донька за кордоном, я за зятем доглядаю по черзі з свахою. То їсти зваримо, то поприбираємо, то поперемо! Вазонів моя Світлана насадила цілу купу, а Володя й кактус засушить.

Я вже на пенсії, тому мені випадає частіше туди ходити, бо сваха ще працює. І от одного разу я пішла на квартиру, а мені відкрила двері якась чужа жінка!

Не з доброго життя Світлана з дітьми виїхала, але вже там діти пішли в школу, є квартира та й вона почала працювати, тому Володя залишився сам на себе.

Звичайно, якби інші обставини, то ніхто б нікуди не їхав, але ж діти вже не можуть витримати ті бахкання.

Володя спочатку радо мене зі своєю мамою приймав в квартирі, а далі я почала помічати, що я наварю їсти, а він і не їсть!

– Я скільки борщу наварила, а ти не їж! Он котлет насмажила і ті стоять. Чи ти думаєш, мені легко отак через день до тебе бігати?, – кажу йому.

– То не бігайте, – отак мені каже, – У мене від ваших страв одна печія.

Ви уявляєте? Мене всі хвалять, у мене рецепти беруть, бо смакоти такої попробуй в магазині купи, а у нього печія!

Я тоді вирішила кілька днів не приходити до нього аби він добре проголодався, тоді їстиме все і ще й тарілку облизуватиме!

Я свасі зателефонувала і все розповіла, вона теж пообіцяла і з ним поговорити, і до сина теж не йти годувати.

– Світланко, ти чуєш?, – говорю доньці, – Йому не смачно, у нього печія. Та з малою дитиною легше, ніж з ним.

Донька теж мене підтримала і попросила не приходити, раз він такий невдячний.

І ось минув тиждень, а зять не телефонує перепрошувати.

«Ну, ну, – думаю, – То від фастфудів його нічого не пече».

А далі вже й не витримала, бо не так мені його шкода, як цікаво, що він їсть… Та й вазони теж треба полити, бо він же не поллє.

І ось я спочатку задзвонила, а потім за ручку, як мені двері навстіж відкриває жінка! Чужа!

– Володимира Вікторовича нема вдома, – отак мені каже в лице та двері закриває просто перед моїм носом.

– А ви хто?, – отямилася я.

– Я домогосподарка, приходжу на кілька годин по прибирати та їсти зварити…

Я мало не впала! Я до хати – чисто… і вазони плиті.

На кухні наварено, чистота, речі випрасувані…

Власне, все те, що робили ми зі свахою, тепер робить ця жінка, але не безплатно.

Я всіх обдзвонила, особливо, Світлані висказала, що думаю про її чоловіка:

– Доки ти там кожну копійку бережеш, він тут гроші розкидає! Як це найняти домогосподарку? То ми з свахою не те саме робимо? Та й питання чи то взагалі домогосподарка! Бо то молода жінка твого віку.

А він же вперся, розумієте? Вперся і не хоче від цієї жінки відмовлятися, бо каже, що вона йому не набридає, на відміну, від нас з свахою.

Що йому Світлана звідти не телефонувала, як не пояснювала, що не може приїхати додому навіть поговорити, бо ж з ким дітей залишити. Бо як приїдуть всі разом. То не знати чи збережуться виплати, та й дорога не близька і трястися в автобусах та поїздах, бо Володя здитинів, то як це називається?

Я домовилася з сусідкою аби вона збирала інформацію і в разі чого мені зателефонувала. З свахою взагалі не хочу говорити, бо виховати отакого сина, то дякую дуже за подарунок.

Тепер я вже не телефоную у двері, а одразу відкриваю, щоб зловити їх на гарячому.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page