Коли моя двоюрідна сестра Олена розлучилася з чоловіком, я старалася підтримувати її і морально, й матеріально. Її колишній потрапив під скорочення на підприємстві, знайти нову роботу йому не щастило, тож на трьох неповнолітніх дітей виплати від нього були мізерні й нерегулярні.
Олена також заробляла мало, за проїзд на роботу витрачала значну суму та багато часу. Від її рідні не було ніякої допомоги. Тож у мене визріла думка: хто, як не я, допоможе Оленці стати на ноги
У той час я вже рік, як працювала в Італії. Спочатку передавала Оленчиним донькам і синові одяг, потім – різноманітні продукти. З часом, після того, як повернула свої борги, почала передати по кілька сотень євро.
Через рік я отримала пермессо і влаштувалася на більш оплачувану роботу. Це давало мені можливість платити за навчання моєї доньки в медичному університеті.
Та проблем не меншало. А витрати збільшувалися: чоловікові почали затримувати зарплату, він також постав перед перспективою скорочення, що врешті й сталося. А вже підростав мій молодший син, і навчатися на бюджеті йому аж ніяк не світило.
За кордон я відважилася поїхати, щоб закінчити будівництво нашого будинку, і планувала повернутися десь років за три. Але проблеми накопичувалися, і не тільки в мене. Важко було Олені. Мої заробітки йшли на оплату навчання й добудову хати, але сестрі я все ж намагалася допомагати.
Більше того, просила свого чоловіка, щоб порізав і порубав дрова в Олени вдома. Та, крім дров, чоловік допомагав і сіно заготовляти, і картоплю садити, потім копати, і паркан ремонтувати.
Олена, звичайно, мала почуття вдячності. Вона інколи приходила до нас щось спекти й приготувати на великі свята. Я приїжджала тільки на Великдень, але результат її «допомоги» було видно, коли почала давати збої нова кухонна техніка.
У черговий мій приїзд Олена стала просити мене взяти її в Італію, але за мій кошт. Дочки-близнята після сьомого класу вступили в ліцей-інтернат для обдарованих дітей, а сина погодилися взяти вже немолоді свекри. Вони добре до неї ставилися й не підтримували сина в його намірі розлучитися.
Зважитися взяти сестру мене спонукала дивна поведінка мого благовірного, що занадто довго тримав на Олені погляд, а переді мною якось винувато опускав очі. Тож краще і в цій справі допомогти Олені, щоб від гріха подалі.
Я попередила, що нелегко буде знайти роботу, тобто купити її. А ще потрібні були гроші, щоб терміново зробити паспорт і відкрити візу.
Справжні випробування в нас почалися вже в Мілані. Вирішити питання з житлом для Олени, а потім з роботою, все показати, розказати, як не потрапити на очі карабінерам, купити харчів, навчити кількох слів італійською. На це потрібен був час. А в мене ж своя робота в родині італійського подружжя. Але якось упоралися. Олена стала доглядальницею старенької сеньйори.
Пролетів і цей нелегкий рік. Сестра ще не готова була мені повернути хоч частину боргу. Та я і не наполягала. На Пасху я поїхала додому сама, привезла дітям подарунки від Олени. Племінниці свята провели в нас удома. Вони сильно заскучали за мамою, і ми розважали їх, як могли. І не здогадувалися, що Олена недовго сумувала. До сеньйори приїхав погостювати внук Енріко і закохався в Олену. Він був її ровесником, але одружений.
Коли я повернулася в Мілан, сестра розповіла мені про їхній роман. Енріко на той час уже повернувся в Рим, але підтримував з Оленою зв’язок. На мої застереження вона ображалася, мовляв, хоче бути щасливою.
Енріко почав частіше навідувати бабусю, і сеньйора щось запідозрила, подзвонила дочці, та в свою чергу невістці. І три жінки попросили Олену на вихід. Знову я допомагала їй шукати житло, а згодом і роботу, бо вона говорила, що її мучитиме совість, якщо не поверне мені хоч частину боргу. Я вже не хотіла від неї ніяких грошей, тільки щоб не мати з нею клопоту. Але цього разу нам не щастило, і Олена повернулася додому.
А в мене вдома вже син став випускником, і потрібно було подбати і про його освіту. Та побачивши, як нам із батьком нелегко, він вирішив вступати в коледж на бюджет, щоб не платити значну суму за перший курс університету. Це дало нам можливість зекономлені гроші витратити на газифікацію будинку.
Коли роботи були завершені, Олена попросила, щоб ми допомогли їй коштами і працею провести газ і до її хати. Але я вже повернулася з Італії назовсім і мала намір оплатити навчання сина, який після коледжу продовжував навчання за контрактом в університеті. Тож сказала Олені, що на цей раз допомогти їй не зможу.
І що б ви подумали, сестра на мене образилася так, що й дотепер не розмовляє. Виходить, коли робила для неї добро, вона цього майже не помічала, а раз відмовила – і по дружбі?
