– Привіт, синку. Я вже під’їжджаю. Якщо можеш, зустрінь мене, бо сумки не донесу.
Дзвінок у суботу. 8 ранку. Свекруха. А ми так сподівалися поспати. Вона не зателефонувала заздалегідь, чим викликала переполох.
Минулого місяця вона вже приїжджала на кілька днів. А тут навіть не зателефонувала заздалегідь.
Звичайно, у мене були плани на ці гроші. Ми хотіли з чоловіком зустрітися з друзями та обговорити плани на Новий рік. А тепер доведеться гостю з сумками зустрічати.
Чоловік викликав таксі, щоб не заводити дарма машину. Оскільки він сплатив за проїзд, родичка особливо не обурювалася. Поки вони їхали, я вирішила щось приготувати. Встигла гречку зварити та посмажити відбивні. Поки каша варилася, я нарізала салат і посмажила оладки до чаю.
Свекруха приїхала та поставила на порозі величезні сумки. Я не знаю, як вона їх дотягла до поїзда. Я провела її до ванної кімнати, а потім покликала до столу. Після сніданку гостя почала розбирати свої сумки.
Вона привезла консервацію та овочі. Компоти, варення, огірки… Вона була ще тією майстринею, але ми з чоловіком таке не їли. Коли вона все дістала, сказала:
— Я бачила, що ви мариновані огірки купували і яблучний сік, і заплатили в супермаркеті за це багато грошей. Я подумала, що краще буде, якщо я вам домашнього привезу, а ви ті гроші краще мені віддасте.
Я отетеріла. Як я вже говорила, ми консервацію не любимо, лише зрідка купуємо, якщо треба додати до якоїсь страви. Та й минулого разу свекруха захотіла огірків, тож ми й купили. Коли я про це нагадала, вона заявила:
– І що тепер? Везти назад? Я ж хотіла як краще зробити. Синку, ти ж бачив, як я старалась? Везла, трудилась, а твоя дружина говорить, що їй цього нічого не потрібно. Погляньте на мої руки. У потязі ніхто не хотів допомогти, сама все. А тут так зустріли з порогу.
Чоловік мій маму любить. Обійняв, сказав, що все, що вона привезла ми з’їмо, просто вона мене не правильно зрозуміла, от і все.
Свекруха тоді у нас два дні погостювала і поїхала. Ми видихнули і почали думати, куди діти її гостинці. Що друзям роздали, а що просто винесли до смітника. Ну не їмо ми огірків маринованих, і помідор. Не можемо чисто фізично. Обом тоді не добре. Нащо у однокімнатній квартирі тримати те, що не потрібне.
А вчора свекруха знову приїхала але не сама. Найняла машину і привезла нам заголом тридцять банок різного. Уявляєте? Стоїть щаслива, що вгодила сину:
— Ти ж казав, що моє любиш. От я тобі і привезла, аби було що вам їсточки.
За авто чоловік заплатив дві тисячі. На цей раз сказав матері, що йому на рік вистачить у надії, що та заспокоїться. Але ні ж:
— Ти, синку, не переймайся. Я город ще один узяла. Тепер більше овочів вирощуватиму і вам привозитиму. Скільки нових рецептів знайшла, не повірите, яку смакоту матимете.
Сіли ми з чоловіком і дивимось на оті слоїки. Що з ними робити? Як пояснити людині, що воно нам не потрібне. Шкода їй було говорити що викинули минуле. Бачили б ви її очі, вона аж помолодшала від щастя що нам допомогти може. І що його тепер робити?
Головна картинка – pexels.
