Мені 49 років і поки що я не перебуваю в жодних стосунках. Вирішила трохи відпочити від чоловіків та приділити час тільки собі. А що, не тільки на чоловіках світло клином зійшовся.
Мені пощастило аж чотири рази вийти заміж по любові. Потім, звичайно, я розлучилася, першою завжди подавала на розлучення. Проте з кожним чоловіком я була щаслива. Ну а потім наставав етап, коли щось не влаштовувало одне в одному, почуття пропадали. Ну а навіщо бути у таких стосунках? Ось я і йшла, щоб дати чоловікові зустріти своє кохання і собі дати шанс на кохання теж.
Жінки ж із мого оточення мене не розуміють. Всі роками триматися за своїх чоловіків, постійно пристосовуються, терплять, чогось чекають. Не в однієї знайомої чоловік зраджує, а вони очі закривають, адже все ж таки в сім’ю повертається, значить любить.
Як можна дозволити чоловікові так ставиться до себе? Я не розумію цього. Так життя минає, а щастя жіночого так і не бачать вони, тільки сльози.
Я ніколи не дозволяла чоловікам так ставитися до мене. Завжди вважала себе королевою, тому мене возили на курорти, дарували квіти, ніколи не зраджували і носили на руках. Я так себе поставила.
Тим не менш, інші жінки вважають, що я самотня і не щаслива зовсім. Мовляв, якщо чотири шлюби не були вдалими, то й долі у мене немає. Ага! Якраз.
Просто одного дня я зрозуміла, що живу раз. Один раз живу і все! Чому я повинна чогось чекати, когось терпіти, підлаштовуватись, якось собі в чомусь відмовляти. От чому скажіть на милість? Кому від того легше буде або краще. Мені? Статусу “заміжня”? Сусідці, яка про мене згадає лиш коли обговорювати з кимось буде? Заради чого, скажіть, я повинна жити з тією людиною в якій мене щось не влаштовує?
Я й у п’яте заміж вийду і в шосте. І нехай увесь світ перевернеться, а я проживу щасливо. По-справжньому щасливо, для себе. Не для людей, не для сусідки чи подруги. Для себе. Бо живем лиш раз і сьогодні перший день життя, що нам залишилось. І проживу я його так, як хочу я.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся