Після вечері, яку ми з Максимом провели у напруженій тиші, я вирішила поставити останню крапку. Я цілий тиждень доводила свого чоловіка до межі, використовуючи його ж зброю, і зараз настав час для фінального, вирішального кроку.

Я принесла чоловікові його улюблений трав’яний чай, який він зазвичай пив увечері, сіла навпроти нього в кріслі та зробила вигляд, що глибоко задумалася.

— Ти знаєш, Максиме, — почала я, дивлячись на полум’я в каміні, — ми тут днями так тепло спілкувалися з Ларисою Петрівною…

Чоловік, який вже тиждень жив у напрузі від мого «нового» захоплення його матір’ю, одразу насторожився.

— І що вона тобі розповідала цього разу, Дарино? Сподіваюся, не про те, яким милом треба прати мій робочий одяг? — він спробував пожартувати, але вийшло нервово.

— Ні, — я посміхнулася, і моя посмішка була загадковою. — Це про наше спільне майбутнє. Ти знаєш, як вона мріє про онуків. Вона так яскраво розповідала мені про те, як сильно бажає стати бабусею! Вона навіть порадила мені кілька вітамінних комплексів.

Максим відставив чашку. Його очі звузилися.

— Про що ти думаєш, Дарино?

— Ну, я подумала і вирішила, що більше не буду приймати ті засоби, якими користувалася. Лариса Петрівна так зраділа, коли я їй сказала про своє рішення! — я відчувала, як мої щоки, мабуть, червоніють, але я трималася. — Вона була така щаслива, що ми вирішили більше не відкладати!

Максим ледь не облився чаєм, який щойно пив. Він швидко прокашлявся, його обличчя вкрилося червоними плямами.

— Я, звичайно, цілком розумію, що… що вона про це думає! І я поважаю її бажання. Але! — він підвищив голос. — Наші особисті справи, наше планування родини — хіба ми не можемо обговорювати це без сторонніх? Навіть якщо це моя мама? Це ж… це тільки наше рішення!

— Але я просто хотіла зробити їй приємне, — відповіла я м’яким, майже дитячим голосом, ніби не розуміючи його обурення. — Адже ти постійно казав, що думка твоєї мами для тебе є орієнтиром у всьому. Я думала, що це правило працює і тут.

— Це не правило, Дарино, а… звичка! І вона не має жодного стосунку до того, хто з нас що вирішує коли ми вдвох! — він був на межі. — Моя мама не повинна втручатися в такі особисті моменти! Це перебір!

— Тоді, Максим, — я відчувала, що перемогла. — Якщо ти вважаєш, що вона не повинна втручатися в такі особисті моменти, можливо, нам слід узагалі не обговорювати з нею жодне наше сімейне питання? Взагалі. Якщо ти не проти, звичайно.

Він уважно подивився на мене. У його погляді змішалися здивування, роздратування і, нарешті, гірке усвідомлення.

— Ти ж мене просто переслідувала цими порадами останній тиждень, чи не так? — він гірко посміхнувся.

— Я лише застосовувала твою ж філософію, любий, — відповіла я, невинно посміхаючись. — Чи справді ти вважаєш, що я надто пересолила з «маминими» спеціями?

Максим розсміявся. Це був не злий сміх, а сміх людини, яка нарешті скинула важкий вантаж.

— Ти хитрюга! Два тижні мене доводила цими маминими настановами, і таки домоглася свого! Так, Дарино, ти маєш рацію. Нам пора припинити це. Пора створити власні правила. Категорично не заперечую! Бо інакше я скоро не зможу ні на риболовлю піти, ні чашку з колегою випити!

Це було те, чого я добивалася.

Пів року спільного життя після нашого скромного розпису я намагалася терпіти. Але моє терпіння щодо постійних реплік чоловіка, Максима, про те, що «а моя мама робить ось так» або «а мама каже, що…», почало вичерпуватися.

Наші стосунки були загалом чудовими. Максим — турботливий, уважний, працьовитий. Але його нездатність відокремити свою матір, Ларису Петрівну, від нашого спільного життя, мене просто виводила з рівноваги.

Я намагалася тактовно натякати, що ми й самі цілком здатні розібратися у всіх сімейних питаннях. Я пояснювала, що на нашій кухні я цілком впораюся і без детальних порад Лариси Петрівни щодо того, як правильно замочувати крупи або як краще консервувати. Але Максим не реагував абсолютно. Напевно, він залишався прихильником і виконавцем маминої волі, просто за інерцією, що була сформована роками.

Сваритися з ним я не хотіла. Максим не любив сцен, і я розуміла, що відкрита конфронтація призведе лише до його захисної реакції, а проблема не буде вирішена. Я почала шукати інший вихід. І тут мені на думку спали мої шкільні тренування з айкідо.

Я, звісно, не збиралася кидати чоловіка через плече. Я згадала, як перед початком кожного заняття наш тренер, сенсей, приділяв час основам східної філософії.

Тоді, у підлітковому віці, я не все розуміла, про що він говорив. Але, зіткнувшись із проблемою у сімейних стосунках, я усвідомила: це саме те, що мені потрібно, щоб вирішити ситуацію безконфліктно.

Сенсей завжди казав: «Протиріччя завжди породжують протиріччя. Цей ланцюжок нескінченний. Але якщо суперечності не перечити, не протидіяти, а використати її ж енергію та інерцію, то можна, не докладаючи особливих зусиль, впоратися з тим, що на перший погляд здається непереможним».

Я вирішила застосувати цей принцип на практиці.

Я назвала свій план «Принцип Віддзеркалення». Суть полягала в тому, щоб на будь-яку звичку, продиктовану його матір’ю, відгукуватися з цілковитою згодою, але доводити її до такого абсурду, щоб Максим сам від неї відмовився. Я використовувала б його матір як свій «авторитет», але з надмірною ретельністю.

Я почала відстежувати всі його згадки про маму. Це стосувалося всього: від кулінарії та прибирання до його особистого часу та здоров’я. Наприклад, коли ми обговорювали вечерю, Максим міг сказати: «А чому ти в ті котлети не додаси манної крупи? Мама вважає, що це краще, ніж хліб…»

Або коли я прибирала, він нагадував: «Мама завжди прасує постільну білизну з двох боків, щоб було ідеально рівно…» Коли я була застуджена, він радив: «Лариса Петрівна рекомендує не вживати синтетичних ліків. Краще видужувати на трав’яних відварах, у неї завжди була ціла домашня аптека цілющих рослин…»

Навіть про моїх подруг він передавав думку мами: «Мамі здається, що твоя подруга Світлана занадто яскравою користується косметикою…»

Моїм завданням було прийняти ці настанови як закон і втілювати їх у життя з фанатичною ретельністю.

Мій перший експеримент почався з найменшого. Вранці, подаючи чоловікові каву, я сама ж порадила:

— Ти розбав, будь ласка, каву холодною водою. Твоя мама завжди так робить, бо каже, що гарячі напої шкодять. На серце навантаження буде менше.

Максим здивовано подивився на мене. Він ніколи не розбавляв каву, але оскільки порада йшла від мене, але зі посиланням на його маму, він додав у чашку трохи води.

Я про себе подумала: «Працює!»

У суботу, коли ми стали до прибирання, я дала чоловікові несподіване завдання.

— Дорогий, збери всі килимові покриття! На вулиці свіжий сніг. Винеси, почисть їх щіткою надворі. Лариса Петрівна завжди так свої освіжає, каже, в квартирі менше пилу буде!

Максим збирав килими без жодного ентузіазму, але, оскільки я послалася на його матір, він не міг відмовити. Коли він уже зібрався виходити на вулицю, я його зупинила.

— Куди ти йдеш, без теплого одягу? — я була сувора. — Навіщо твоя мама дарувала тобі ті спеціальні теплі штани? Ну ж бо, одягай! Не вистачало нам ще на холоді до проблем із здоров’ям догратися!

Максим аж зіщулився. Коли мама подарувала йому ці теплі штани, він був приголомшений, але прийняв подарунок, хоча жодного разу їх не одягав. А тут я проконтролювала, та ще й зі посиланням на маму!

У неділю Максим хотів вислизнути на зимову риболовлю. Він уже почав збирати свій ящик зі снастями, але йому це не вдалося. Я, прикрившись незаперечним авторитетом свекрухи, рішуче заявила:

— Жодних рибалок! Твоя мама вважає, що туди ходять одні легковажні люди, які не цінують власне здоров’я! Тим більше, що лід уже старий, хто знає, що може статися!

Максим глибоко зітхнув і понуро поставив ящик зі снастями назад у комору.

Я бачила його реакцію на ці «мамині» поради. Він був роздратований, але змушений підкорятися. Я розуміла, що мені залишилося постаратися зовсім небагато.

Протягом тижня я продовжувала. Почувши, як чоловік телефоном розмовляє зі своїм колегою, Віталієм, і планує зайти після роботи випити по чашці кави, я беззаперечно заявила:

— Ти що, з глузду з’їхав? Твоя мама не терпить того Віталія. Вона каже, що він тобі не товариш. І я вже приготувала вечерю, чекаю!

Максим прийшов з роботи вчасно, але в дуже пригніченому настрої. А за вечерею отримав «контрольний аргумент» (використовуючи це слово у значенні «вирішальний аргумент»).

— Ти знаєш, любий, — сказала я тоді, переходячи до найгострішої теми, — ми тут із твоєю мамою спілкувалися днями. Я більше не буду приймати ті засоби. Вона так мріє стати бабусею, я й подумала, навіщо відкладати? Коли сказала їй про своє рішення, вона так зраділа!

Це й стало фінальною точкою, яка привела до нашого вирішального діалогу, що пролунав на початку. Максим прокашлявшись, висловив своє обурення. Це було саме те, чого я прагнула.

Коли він нарешті усвідомив, що я робила це навмисно, і запитав, чи не пересолила я з «маминими» настановами, я лише усміхнулася.

— Було діло, — відповіла я. — Але, думаю, тепер постараємося цю «спецію» додавати в міру?

Максим, усміхаючись, охоче погодився.

— Згоден, і навіть дуже! А то так і на риболовлю не сходиш, і кави з друзями не вип’єш!

Після цього все змінилося, немов за помахом чарівної палички. Максим повністю припинив посилатися на свою матір у наших сімейних питаннях. Він почав радитися зі мною, а не просто переказувати настанови Лариси Петрівни.

Така ось вона, східна філософія. Я не стала вступати у відкрите протистояння. Я просто використала енергію його звички, спрямувавши її проти нього самого, поки він не зрозумів: найкращий спосіб уникнути зовнішнього контролю — це створити власні, спільні правила. Наші стосунки відновилися, ставши міцнішими і, найголовніше, по-справжньому незалежними.

Головна картинка ілюстративна.