І тут сидячі за святковим столом в честь свого ж ювілею, я все раптом зрозуміла! Ні вони не видали себе , ні словом, ні рухом, ні поглядом. Мабуть, ця думка визріла у мене вже давно, але я не підпускала її до себе близько. А ось тут сьогодні я раптом усвідомила чітко: моя єдина сестра і є отією його “Любочкою”. Саме через неї у нашій родині не має спокою уже три місяці.
Я заміжня більше ніж десять років. Скажу відверто – мені заздрять. Мій чоловік прекрасний сім’янин і гарно заробляє. Нас з дітьми він оберігає усіляко опікає і радує щодня. Це не показне – він така людина.
Але є у нього один єдиний мінус з яким я вже давно змирилась, хоча спочатку і плакала і навіть покидала його через це, Ну дуже вже мій Данило полюбляє жінок. Деякі “одноразові”, інші затримуються на довше. Повторюсь – я про все знаю, але роблю вигляд, що ні про що не здогадуюсь.
Раніше ці панянки мене мало турбували. На мою родину і уклад життя їх наявність не впливала абсолютно. Але остання затрималась на довго. Я прямо бачу, що він у неї закохався. Ні, до мене і до дітей він ставлення не змінив, але щось перемкнулось у ньому. Він сам змінився, його мова, плани, звички. Я розумію до чого все йде, але вірити не хочу. А вчора у мене був ювілей.
І тут сидячі за святковим столом в честь свого ж ювілею, я все раптом зрозуміла! Ні вони не видали себе , ні словом, ні рухом, ні поглядом. Мабуть, ця думка визріла у мене же давно, але я не підпускала її до себе близько. А ось тут сьогодні я раптом усвідомила чітко: моя єдина сестра і є отією його “Любочкою”. Саме через неї у нашій родині не має спокою уже три місяці.
Стало прикро до сліз. Ось як віддячила сестричка за добро. Вона у нашому домі жила п’ять років, доки навчалась. Я допомагаю виплачувати їй квартиру, яку вона взяла в кредит. Хоча не так: я дала гроші на перший внесок і оплачую потай від чоловіка ту кляту квартиру, а вона гордо докидає тисячу зі своєї куцої зарплатні. І тут таке! Потрібно було з нею поговорити, але так, аби вона раз і назавжди забула про нього.
— Він сам мене шукав, – кліпаючи нарощеними віями і розтираючи по обличчю сльози говорила моя сестриця, – Я з усіх сил опиралась, але він не здавався чотири роки, аж доки я не зрозуміла, що покохала. Олено, пробач сестро! Я при надії. Він тато і це моя перша дитина, я нічого не робитиму, ти ж розумієш? Я не відбиратиму його у тебе, але й малюку батько потрібен. Ти ж і так знала про його походеньки, а так знатимеш де він і з ким. Я ж тебе не ображу, ти ж моя сестра і я тебе люблю понад усе.
Я нічого їй тоді не сказала – не змогла. До кінця вечора старанно грала роль щасливої дружини прекрасного чоловіка. Мені навіть плакати не хотілось. В середині, ніби крига зараз.
Я не знаю тепер, як бути. Піти і залишити чоловіка для сестри, або ще якої випадкової кралі? Чи жити далі і робити вигляд що нічого особливого і не трапилось, просто двоє найрідніших людей створили родину у мене за спиною.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
