fbpx
Історії з життя
І я вирішила, заради дитини, брати ситуацію в свої руки. Оскільки бізнес батьків чоловіка тримається на його репутації, як людини слова, то на черговому ювілеї свекрухи де зібрались лиш “потрібні” люди, я виголосила тост. Спочатку довго розхвалювала їхню родину і дякувала усім силам земним за те, що стала її частиною. Подякувала матері чоловіка за те, що вона прийняла мене як рідну доньку. Дочекавшись сліз розчулення на очах гостей я резюмувала

Мене просто дивують батьки чоловіка! Вони командують і керують ним На свій розсуд. Головує в цьому всьому його матуся. На моєму сватанні вони розхвалювали свої можливості з усіх боків, обіцяли придбати для молодих, тобто мене і свого сина, окреме житло. Не повірити в це було складно, тому як не бідні вони люди.

Коли ми одружилися нічого крім обіцянок з їх боку не відбувалося. У нашій родині сталося поповнення -з’явився синочок і я делікатно підняла тему, (про яку вже давно забули), купівлі квартири для нас. На що свекруха заявила, що вона не мільярдерка і не має в своєму розпорядженні таких можливостей, щоб обдаровувати нас квартирами. До того ж, чоловік мій тепер повинен забезпечувати свою сім’ю всім необхідним без будь-чиєїсь допомоги. Адже ми ж щоразу коли вони дають нам поради говоримо що самостійні. Ось, мовляв, доводьте це. А як ні, радійте тому, що маєте.

Чоловік постійно виїжджає на вахти, така ось у нього робота. Я почала наполягати на зміні місця роботи, тому що це не сім’я, коли чоловік удома тільки наїздами, а я з дитиною одна. Але і тут мене ніхто не підтримав, а навпаки, свекруха і брат чоловіка сказали, що це єдиний спосіб заробити нам на житло. І тут про мене ніхто не думає, лиш слухають маму всі.

Початок нашого спільного життя побудований на пустих обіцянках про допомогу з боку батьків. Допомоги немає, в той час як для себе вони ні на чому не економлять. Тепер ще ці тривалі від’їзди чоловіка не можна назвати плюсом для зміцнення молодої сім’ї. Намагалася говорити на ці теми з чоловіком, але у відповідь – бездіяльність.

І я вирішила, заради дитини, брати ситуацію в свої руки. Оскільки бізнес батьків чоловіка тримається на його репутації, як людини слова, то на черговому ювілеї свекрухи де зібрались лиш “потрібні” люди, я виголосила тост. Спочатку довго розхвалювала їхню родину і дякувала усім силам земним за те, що стала її частиною. Подякувала матері чоловіка за те, що вона прийняла мене як рідну доньку. Дочекавшись сліз розчулення на очах гостей я резюмувала:

— І нехай ми не отримали від Вас обіцяної квартири, та я щаслива, що можу жити під одним дахом з Вами. Адже і тут відчувається Ваша мудрість. Ви продовжуєте направляти свого сина на путь істини. Вчите його бути справжнім чоловіком і навчаєте як стати справжнім батьком своїй дитині. Навіть не знаю, як би ми жили окремо без вашого чуйного чуйного керівництва усі двадцять чотири години на добу.

У залі запанувала дзвінка тиша. Я стояла і дивилась прямо в очі свекрусі. Аж тут хтось із гостей голосно засміявся. Цей сміх підхопили інші. Потрібно було бачити обличчя моїх сватів. Свекруха якби могла під землю пішла б, адже багато з цих людей були присутні на нашому весіллі де свекор розповідав, яку квартиру купує нам. А тут я таке сказала.

Ну що сказати. Квартиру я таки маю. Однокімнатну правда, але свою. От тільки без чоловіка. Він так і не зміг зрозуміти того мого тосту. Чомусь він для нього був образою. Але чому, поясніть? Я ж не заради себе. Окреме житло нам обіцяли і не раз. Чому жя мала мовчати?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page