Мені зараз 45 років, розлучена три. Ще років п’ять тому, якби мені хтось сказав, що я скоро залишуся одна – я б не повірила.
Я прожила в шлюбі майже двадцять років. Народила і виховала трьох дітей.
На мою думку, у мене була міцна і любляча сім’я. Але діти подорослішали, розлетілися, хто куди і ми залишилися з чоловіком удвох. І я вже думала, що пора готуватися до неминучої старості, яку ми з чоловіком будемо зустрічати разом. Але три роки тому мій чоловік мене ошелешив новиною, що він знайшов собі молоду дружину і розлучається зі мною.
Сказати, що я була здивована, це нічого не сказати. Проте, я сцен не влаштовувала, а спокійно дала згоду на розлучення. Тепер живу одна і часто замислююся про те, чи не зійду я з розуму від самотності? Я звикла жити у великій родині і залишатися одна я зовсім не хочу. Тим більше що я не вважаю себе старою, і думаю, раз мій чоловік може влаштувати своє особисте життя, чому я не можу?
Мені цікаво, чи знайдеться чоловік для мене? Адже зараз вони обирають собі супутниць молодше, а знайомитися з людьми похилого віку я не хочу. Ще у мене є подруги, які теж намагалися влаштувати особисте життя, але м’яко кажучи їх спроби не увінчалися успіхом. Одна знайшла собі красеня, який не хотів йти на роботу, і постійно тягнув з неї гроші. Друга знайшла, начебто нормального чоловіка, але через два місяці зрозуміла, що він конкретно заливає за комір.
Звичайно, є і хороші приклади, але це така рідкість. Діти мене підтримують, часто до мене приїжджають. Але все одно я багато часу належу сама собі. Робота не заповнює тієї порожнечі. Я звикла все життя про когось піклуватися, і мені це завжди було приємно. Тому для мене залишитися самотньою – це нонсенс.
Чи й проживу я все життя одна? Закінчились уже справжні чоловіки? Так шкода, що свого не втримала.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
