Сваха влаштувала мені у домі такого концерта, що я й досі ходжу під враженням. Знаєте, я думала вона жінка інтелігентна, вихована. Принаймні вона такою себе показувала завжди. А тут така сцена.
Але найприкріше, що свято вона мені зіпсувала зовсім. Вискочила із хати сваха, за нею невістка моя і син. Я за Петром:
— Як підеш, то можеш не вертати. – кажу йому. – Чув, що вона мені казала?
— І її чув, і вас, мамо слухав. Ти чого незнайому людину чіпала? Тобі треба були ті налисники, мамо?
Сказав і пішов до тих жінок. Уже за хвилину авто з двору й виїхало. Передавали люди що ночували у Антона, однокласника синового, бо ж на ніч рушили, а як їхати?
Я раділа і душа мені мліла від того що син вирішив із Оленою одружитись. З одного боку: дівчина дуже гарна, привітна і така вже мила, що тішишся нею.
У Олени і освіта гарна, і посада вже тоді була не погана. Ну і квартира у столиці своя, хай і виплачувала вона її. Та от молоді ж не за чужий кут виплачували гроші, а за свій.
Бентежило мене інше. Олена – донька батьків заробітчан. Ще як у школу вона пішла, то мама її на заробітки і поїхала. Олену виховувала бабуся.
Хоча, як виховувала? Швидше просто жила із нею в одному будинку, бо бабусі на той час уже було 74 і більше Олена її гляділа, ніж бабуся онучку свою, то ж усім зрозуміло.
Тобто, виросла та Оленка, як трава при дорозі. Ніхто її ні чому не вчив, що сама собі дитина навчилась, те й робила. Я одразу те побачила і відчула, мені й казати не треба було.
Приїхала я до них на гостину вперше і мусила стати їсти готувати, бо у Олени нічого не було. Насипле у мультиварку крупи і покладе зверху м’яса якого із пакета. Ото і все.
Грошей вона на ті напівфабрикати скільки витрачала, що мені аж сльози на очі виходили. Піде до сусідки і замовляє пельмені, вареники, налисники, котлети, тафтелі. Залишить там тисячу гривень і щаслива:
— Нам на тиждень вистачить і все домашнє.
Тож стала я вчити невісточку страв готувати. Придбала усього необхідного і з самого початку: до катлет хліба розмочити, трішки соди, цибулі, яйце і обов’язково приправи і солі.
Вчила її капусту парити на голубці, вчила начинку готувати правильну. Ну, але що ти навчиш, коли на гостині три дні? Показала, розказала, вона за мною все записала, але у сина питала, то він не бачив, аби Олена стояла і готувала.
А того дня у мене ювілей був. Невістка із сином до нас у село ще за три дні приїхали на моє прохання. Я вдома святкувала, гостей повинно було багато прийти, то й допомога мені потрібна була.
Я ж думала, станемо із невісткою у дві руки і все швидко зробимо. Ну а, що там готувати, якщо допомога є? Однак, мені від Олени помочі вважай і не було ніякої.
Ну котлети вона ще насмажила, ну рибу приготувала, ну холодець розібрала і залила. Але все те робилось під моїм керівництвом. Я буквально кожен її рух контролювала, бо ж вона нічого не вміє.
Котлети робила круглі. Тобто не приплюснуті і довгенькі, а круглі як шари тенісні. Холодець вона вирішила висвітлити, бо їй здалось, що бульйон мутний. Добре, що за руку узяла, як вона туди хотіла влити білки.
Ну а риба? Вона ж у неї цибулі нарізала, приправ насипала і в холодильник:
— Спробуєте потім, дуже смачно буде, так бабуся робила.
Я й за голову узялась. Риба й так свіжа і смачна буде, нащо тої цибулі скільки в неї пхати, поясніть мені, люди? Але апогеєм стали налисники.
Я ж млинців насмажила, начинку перед невісткою поклала і кажу: “Роби”. Сама ж пішла у літню кухню капусту шаткувати на квас. Такий маю рецепт, що за три дні готова і така смачна, що зі столу змітають.
Повертаюсь і мало не плачу. Невістка усі мої налисники на четверо порізала і оті четвертинки уже начиняє. Надріботіла більших від пальця мого вказівного уже пів казана.
Я в сльози, бо скільки продуктів на вітер пішло:
— Мамо, – каже мені. – Так смачно і зручно. Не великий береш, а маленький. Раз і до рота. Та й виглядають краще.
Мусила я всі оті налисники розбирати і наново млинці робити. Вже поставила Олену поряд і вчила, які повинні бути.
— Оце – налисник. А оте що ти накрутила на стіл не можна людям ставити.
На саме свято сваха з Італії приїхала. Гарний подарунок привезла, я й не очікувала. Таку духовку дорогу і велику, ще й з конвекцією:
— До ваших рук золотих і відповідну техніку, – каже мені. – Хай усе буде смачно і радує вашу сім’ю.
Сіли всі до столу, ніби й весело було і гамірно. Гості їдять, а я тішусь, що попри все таки змогла наготувати і всього стало. Але коли вже дійшла черга до налисників, то таке мені сваха влаштувала, що не дай Боже.
Якось тема сама до того підійшла і якщо чесно, я досі не розумію, чого сваха так відреагувала гостро. Поклав мій син собі налисника до тарілки, ну а я й кажу:
— Їж синочку справжніх, бо вчора мусили двічі їх робити.
Ну і розказала я, як було з тими налисниками. Розповідаю і сміх мене бере, аж сльози на очі. Ну бо хто буде на четверо розрізати млинець і дріботіти десертною ложкою начинку у них?
— А що тут смішного? – раптом голосно сваха моя каже, – У нас завжди так готують. Мама моя такі робила, а от такі здоровенні я в вас тільки й побачила вперше. Як їх їсти?
— Ні ну ви доньку не захищайте, – кажу крізь сльози, – Вона дівчина дуже хороша, але видно що без матері виросла. Я її вчила готувати усього, але вона все одно їжу собі купує і досі.
— Що значить без матері? – аж біла стала сваха, – Та моя мама їй мене замінила. Мама і на весілля, і свята до останнього дня готувала, а Олена їй перша помічниця була. Щоби ви знали, то я ще в неї вчусь багато чому. А те, що купує, то молодець, коли їй готувати, як вона на роботі з ранку і до ночі? Квартиру сама виплачує, на авто гроші збирає. Тут не до кухні.
Ну я вже й про бульйон в який вона білок влити хотіла розказала, і про котлети круглі, і про те, як я вчила її капусту парити розповіла. Бо ж виходило так, ніби я обманюю.
— Жінко добра, – сваха каже. – Вам нема про що говорити, як невістку за столом обговорювати? Те, що вона робить не як ви, не означає що не вміє. У вас смачно, і в нас добре, тож не треба мірятись, хто більша господиня.
— Так і мірятись ні з ким, – кажу.- Млинці на четверо порізати, додуматись до такого, га? Та я нею керувала бо вона у котлети чорного хліба хотіла кинути і картоплі терла.
От так слово до слова і пішли вони усі із двору. Образились. Та й син на їхній бік став. Сказав, що я узагалі не мала права ту тему підіймати.
Ну от скажіть, я щось не те сказала? Що за реакція така, га?
Головна картинка ілюстративна.
