До сорока років Валерій Петрович розумів, що все в нього добре та вдало склалося. Хороша посада, гроші, повага, та будинок-повна чаша, двоє дітей підростають, радують.
Ось тільки дружина Тетяна… щодня одна і та ж посмішка, з роботи зустрічає, щодня одне й теж, набридло.
Так, він пам’ятав, яке в них кохання було, як вони злиденні студенти з хліба на воду перестрибували, як клялися один одному у вічній любові, у горі та в радості, у злиднях та багатстві.
Валерій трудився не шкодуючи себе, щоб досягти всього, що він зараз має, а Тетяна завжди була його вірним тилом. Створювала затишок, спочатку в орендованому житлі, потім уже своя квартира з’явилася. Дарувала йому дітей, гарною мамою була. На свою кар’єру рукою махнула, хоча подавала надії в інституті, аби в сім’ї все було добре.
Все це він пам’ятав і був вдячний дружині, але як же набридла ця вся одноманітність, одні й ті ж самі слова щодня, йому здавалося дружина його не розуміє, але що взяти з домогосподарки.
Сидить удома, нічого не бачила у справжньому житті, одне на умі, що приготувати, та чим діти зайняті, абсолютно, ніяких більше інтересів. А от Ірочка, його секретарка, кожне слово його ловить, думки на ходу читає, і красуня до того ж…
Валерій не втримався і закрутилось усе. Він пишався собою, така красуня з ним. зустрічались вони вже кілька місяців. Валерій аж помолодшав, до спортзалу пішов. А що? Хіба шістдесят то вирок?
Але все добре колись закінчується, дружина прийшла до нього на роботу, хотіла сюрприз зробити з приводу річниці їхнього весілля, замовила путівки до теплої країни і їй потрібний був його паспорт. Ну і заскочила голубчиків, якраз коли ті воркували
Ну, звичайно, вдома була феєрична вистава, Валерій волав:
— Це взагалі нічого не означає, я ж не збираюся розлучатися з тобою, тому, власне, що тобі дорога дружина не подобається…
Він і, правда, думав, якщо з сім’ї не йде, то це і взагалі навіть зрадою, не вважається. Тільки ось дружина не розуміє чомусь.
А дружина мовчки зібрала речі, діти самі за нею пішли, і поїхала до мами, а чоловік ще навздогін говорив:
— Так, куди ти одна без мене, ти ж ні дня не працювала, на що ви будете жити?
Спочатку Валерій думав, що та скоро повернеться. Проте вона не поверталася, телефон не брала, а потім і зовсім на розлучення подала. Валерій гонорово документи підписав і одразу пропозицію Ірочці зробив, усе, аби дружині своїй насолити.
От тільки кому він там солив, досі не розуміє. Адже дружина його десь далеко. а поруч із ним Ірочка проживає.
У нього вже око сіпається і стріха періодично з’їжджає від її дзвінків:
— 20 тисяч. Тут такі туфлі, такі туфлі. Остання колекція. Я буду в тебе така гарна. І шубка.
А йому ні туфлі ні шубки ні колекції – пирогів хочеться домашніх і борщу. А ще щоб поговорити, просто поговорити за столом, коли зранку, перед роботою. каву п’єш, чи коли світло ввечері вимикаєш. Про друзів спільних, про те, що було колись давно, але ось зринуло в пам’яті, але Ірочці не до того. У неї сторіз, фото і знижки, а ще салон і нове авто, яке повинно бути краще ніж у Ритки. А хто така та Рита?
30,12,2022
Головна картинка ілюстративна.