Ідея була не моя – мамина. Я таких грошей зроду віку не мала, тому, навіть і не думала про таке. А от мама за кордом давно і як тільки дізналась про те, що свекра мого не стало, так одразу ж і сказала, що Інна Аркадіївна – свекруха моя, напевне на таку пропозицію її одразу пристане. Я в неділю до свекрухи завітала, одразу маму набрала, аби моя пропозиція не була пустослівною, проте свекруха почувши наші слова за двері мене виставила одразу ж. Ще й сказала, щоби я й не приходила до неї більше.
Моя мама вже десять років за кордоном. Їхала туди вона. як і всі жінки з нашого села – на заробітки. Працює по прибиранням. Заробіток гарний і стабільний, адже десять років у одних і тих же хазяїв працює. Змогла вона і мене вивчити і брата. На весілля нам заробила і по квартирі купила у нашому обласному центрі.
Я вже п’ять років заміжня, маю трьох діточок. З чоловіком ми і досі проживаємо у тій квартирі що мені мама на весілля подарувала. Це дуже не зручно, скажу я вам. Хоч моя квартира і в сучасному будинку з дуже хорошим плануванням, але вона однокімнатна.
Так, ми з чоловіком трішки її перепланували і змогли розділити на зони. Виходить, ніби як дитяча окремо, а наша кімната-ліжко окремо, але все одно тісно і незручно дуже. Та й діткам потрібно бути в окремих кімнатах. Одне грається, друге спить, а третьому мультик ввімкни. Ну як тут усім догодити. Все ж однокімнатна квартира більше холостяцьке житло ніж сімейне.
Ну а тут десь тижні зо три тому свата мого не стало. Мама мені одразу зателефонувала і підкинула дуже хорошу ідею – обмінятись зі свекрухою житлом, але не просто так, а з доплатою з нашої сторони. Мама на те б нам гроші передала.
Я дуже зраділа такій ідеї, адже мама чоловіка лишилась сама у трикімнатній квартирі Я давно чоловіку казала, аби він натякнув батькам на те, що нам потрібно обмінятись, проте він не бажав цього робити чомусь. Казав, що мама і тато точно не погодяться на таке, адже на квартиру свою вони заробили самі, не отримали, а саме їздили на заробітки, аби мати житло хороше у тому районі в тому стані, як самі вимріяли.
Мені така логіка була не зрозумілою. Чоловік заборонив будь-що їм казати, то я й мовчала. Лише зрідка при розмові зі свекрухою жалілась на те, що нам тісно і зітхала говорячи, що була би рада просторішому житлу. Проте, мене не чули, або вдавали, що натяків не розуміють.
І от в неділю ось цю я до свекрухи пішла. Зайшла в квартиру і одразу маму набрала, аби мої слова вона підтвердила, але як тільки свекруха почула про що мова, так виставила мене за двері. Сказала, аби я до неї більше, навіть не з’являлась:
— Руки ноги маєш? Голова на плечах є? Знаєш де ми з чоловіком моїм покійним грошей на це житло заробили? Вперед, дитино.
Але найприкріше те, що мама моя почувши такі слова сказала, що й вона нам не допоможе розширитись. Говорить, що вже одну квартиру придбала, а якщо сваха не бажає сину допомогти, то й вона не буде.
От так, при двох мамах, які мають змогу допомогти своїм дітям ми з чоловіком залишаємось у 40 квадратах з трьома дітьми. Як сироти якісь.
І найприкріше, що кожна зі своєї сторони може допомогти, але не хоче. Звісно, їм легше робити вигляд що то інша сторона винна. А нам як бути? Невже доведеться усе життя от так тіснитись?
Жанна К.
23,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
