fbpx
Історії з життя
Ігор з Марією жили на орендованій квартирі, збирали на іпотеку, пишалися машиною, але ось так все склалося. Вітя віддавав Ігорю по 12 000 гривень на місяць, але гроші якось не накопичувалися – ще й господарі квартплату підняли

Марія міцно обіймала Катю і намагалася її якось заспокоїти. Тільки що Катя дізналася про проблеми своєї новонародженої донечки Любочки. Потрібно було негайно шукати великі кошти на лікування – час не чекає. Але Катя зі своїм чоловіком Віктором по молодості влізли в непотрібні кредити, прострочили і тепер вони у чорних списках банків. Самі небагаті, з батьків – тільки мама у Каті, та й та пенсіонерка. У Вітька є брат, ось і вся рідня.

Марія гарячково думала – чим вона може допомогти подрузі ? Заощаджень – менше п’ятдесяти тисяч, а потрібно було понад сімсот. Сидячи в довгому лікарняному коридорі їй і на гадку не спадало, що можна зробити для порятунку такої довгоочікуваної дитини. Думок не було, слів не було, довелося попрощатися з подругою, побажати їй сили і терпіння і піти додому. Удома вона все розповіла своєму чоловікові Ігорю.

– Я продам свою машину! – після недовгих роздумів сказав Ігор.

– Та ти що! Ігоре! Твоя бабуся десятиліттями збирала, щоб тобі в спадок таку суму залишити, – бідкалася Марія. – Давай краще її будиночок за містом продамо!

– Це швидко не вийде, а ось з машиною все простіше, тим більше я її дешевше продам. А земля за містом нам коли-небудь стане в нагоді, я це відчуваю!

– Ігоре, але ця машина була мрією всього твого життя! Може у Віті з Катею і не вийде коли-небудь з тобою розплатитися, а такої машини у тебе вже не буде! – Марія ледь не плакала. Вона все розуміла – дитину потрібно рятувати, але продавати дорожезний джип – це дуже прикро.

– Марічко, ну як нам найкращим друзям потім в очі дивитися, якщо їх дитини вже не буде, а ми на машині ганяємо? Адже реально ж могли допомогти, але не захотіли – так виходить?

Коли, через три дні, Ігор прийшов в стаціонар з потрібною сумою, Катя впала перед ним на коліна і заплакала. Розгублений Вітька стояв, беззвучно плакав і насилу знаходив слова для друга:

– Ігоре, друже, повір! Я, як тільки будуть гроші – все тобі, все тобі! Одразу ж! Повір, друже! Ти мені як брат! Ти врятував нас! Повір!

Любочку дійсно врятували і дуже вчасно. Скоро вона пішла на поправку, Катю з донькою виписали додому, а через кілька днів Вітька примчав до Ігоря відзначити таку подію.

– Я тобі неймовірно вдячний! Не знаю, як і дякувати! Давай я буду по можливості тобі з зарплати гроші кидати на карту, тільки ти їх не витрачай! Я так думаю, що протягом трьох років я розрахуюся з тобою повністю, добре?

– Добре-добре!

– У мене ще задумки всякі різні є. Набридло працювати на дядька. Хочу свою одну фірму з нуля відкрити, тільки поки секрет, щоб не наврочити! Якщо все вийде, то раніше тобі віддам, добре?

– Добре!

Ігор був дуже щасливий і гордий, що допоміг врятувати доньку друзів, довго не роздумуючи, але без керма він трохи зажурився, хоч нікому, навіть дружині, він не міг навіть показати, що йому сумно. Та ще й всі плани змінилися

Ігор з Марією жили на орендованій квартирі, збирали на іпотеку, пишалися машиною, але ось так все склалося. Вітя віддавав Ігорю по 12 000 гривень на місяць, але гроші якось не накопичувалися – ще й господарі квартплату підняли.

Через півтора року Вітя віддав всю решту суми боргу одним платежем. Ігор здивувався – звідки гроші. Виявляється Вітя взяв велику позику – розплатиться з боргом і відкрити свій бізнес.

– Ти ж казав, що ти у всіх банках в чорних списках! – нагадав йому Ігор.

– Блат в банках мати треба! – посміхнувся Вітя. – Ну не зовсім щоб в чорних, я один кредит брав і трохи його прострочив. Зараз ніби все нормально, дали. А коли донька занедужала – ніхто не давав.

Купити такий же джип як був, у подружжя не вийшло. Зате взяли мікроавтобус – в планах була тепер не іпотека, а знести бабусин будиночок за містом і побудувати гарний і новий. Добре, що землю не продали. На зібрані гроші за півроку знесли будинок, облагородили ділянку, треба було десь брати гроші на будівництво, а це все-таки позика. До речі, за ці ж півроку Вітя міцно став на ноги у бізнесі, з ним складно було навіть по телефону поговорити, весь час зайнятий-зайнятий. Та й Катька якось віддалилася.

У банку, для великої суми будівництва будинку зажадали поручителів. Так, з одного боку, і не питання – є хороший варіант, Вітя піднявся, працює на себе, можна спробувати. Тим більше він говорив, що у нього якийсь блат є. Варто подзвонити. Ігор набрав номер телефону свого друга і без зайвих вагань почав:

– Привіт, говорити можеш?

– Ой, ну не зовсім, зараз в запарці! Щось термінове? – невдоволено запитав Вітька.

– Та, ми тут вирішили будинок побудувати за містом, гроші потрібні.

– Якщо ти про те, щоб взяти у мене в борг, ніяк не вийде, – перебив його Вітя. – Сам розумієш – бізнес, кредит.

– Та ні, я не про те, у тебе такої великої суми зараз все одно не буде, – став пояснювати йому Ігор. – Справа така: я хочу взяти великий кредит на будівництво і мені його, начебто, можуть схвалити, але одна умова – потрібні поручителі. Виручиш? Будеш поручителем.

– Та ти що, старий! – обурився Вітька. – У що ти мене хочеш втягнути? Ти на дядю працюєш, а раптом тебе звільнять або щось ще? Я своїм бізнесом повинен ризикувати? Ні, не можу в цьому тебе виручити вже точно! Я і так по твоїй милості в великий кредит вліз!

– Як це – через мене? – від обурення Ігор запнувся, і, здавалося, що у нього все в душі похололо. Хотілося нагадати Вітькові, як два роки тому, рятуючи Любочку, він, не роздумуючи, продав дорогу машину за безцінь. Тільки от якось язик не повернувся нагадати таке.

– Добре!

Розмова була закінчена. Ось так – був «як брат» став «старий». Але цей вираз «по твоїй милості»? Невже все так швидко забувається? Через тиждень Марія розповіла чоловікові почуте від Катьки, що ходять пліткми серед спільних друзів, мовляв, Ігор набрався нахабства і подзвонив Віті вимагати гроші, і, мовляв – нічого, сам розбереться, здоровий чоловік, заробить, дітей ще немає, нехай думає, що робити. Сказано це було дуже нетактовно, ніби Ігор був якийсь нав’язливий жебрак. Дружба зійшла на нівець.

Зараз Вітя так само успішний в бізнесі, а Ігор знайшов поручителів і вже будується, але кожен вже йде своєю дорогою.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page