У затишному двоповерховому будиночку жила звичайнісінька родина. Олена та Ігор були щасливим подружжям, яке нещодавно відсвяткувало свою п’яту річницю шлюбу. Ігор працював інженером на місцевому заводі, а Олена викладала в місцевій школі. Жили вони разом із тещею, пані Галиною, яка приїхала до них після того, як не стало її чоловіка.
Пані Галина була енергійною і доброю жінкою, завжди готовою допомогти та підтримати. Але Ігор, як багато зятів, спочатку не дуже знаходив спільну мову із тещею. Він вважав її занадто настирливою, а її опіку – надмірною. Якось, після довгого і важкого робочого тижня, Ігор повернувся додому втомлений і роздратований. На кухні його зустріла пані Галина з чашкою чаю і теплим пирогом, який щойно вийняла з духовки.
– Ігоре, синочку, ти такий втомлений, сідай, відпочинь, – сказала вона з усмішкою.
Ігор, ледь стримуючи роздратування, сів за стіл і мовчки почав пити чай. Пані Галина сіла поруч і почала розповідати про свій день, про те, що познайомилася з новими сусідами, які виявилися дуже приємними людьми. Ігор слухав, але його думки були далеко.
Минуло декілька тижнів, і одного разу Ігор дізнався, що його улюблена футбольна команда гратиме важливий матч у їхньому місті. Ігор дуже хотів піти на цю гру, але квитки були вже розкуплені. Він поділився своєю прикрістю з Оленою, і та випадково розповіла про це своїй матері.
На наступний день, коли Ігор повернувся з роботи, пані Галина зустріла його з усмішкою і простягнула два квитки на матч.
– Ігоре, я знаю, як тобі важливо потрапити на цей матч. Один мій добрий знайомий працює в касі стадіону, і він допоміг мені дістати ці квитки. Сподіваюся, ти зможеш насолодитися грою, – сказала вона.
Ігор був вражений і вдячний. Він усвідомив, що пані Галина завжди намагалася допомогти і підтримати його, навіть коли він був до неї несправедливий. Він вирішив змінити своє ставлення до тещі і почати більше цінувати її.
Вечір на стадіоні виявився чудовим. Ігор і Олена весело провели час, підтримуючи свою команду. Повернувшись додому, Ігор підійшов до пані Галини і щиро подякував їй.
– Дякую вам, мамо, за те, що ви є в нашому житті і завжди думаєте про нас, – сказав він, обіймаючи тещу.
Пані Галина посміхнулася і відповіла:
– Ой, Ігоре, ми ж одна родина. А коли ти мене вже навчиш грати в ті ваші комп’ютерні ігри, про які ти завжди говориш? Може, я і там зможу бути корисною.
Ігор засміявся і зрозумів, що тепер їхні стосунки точно будуть іншими – теплими, довірливими і сповненими взаємоповаги. І це був початок нової епохи у родині, де кожен почував себе потрібним і цінним.
Нехай у вашому житті головним мотиватором для вручення подарунка стане бажання, а не привід. Робіть сюрпризи від щирого серця – і тоді їм будуть радіти всім серцем!
